К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

ТОСТ ЗА МОСКАЛЯ!

Від щирого серця



У червні 2001 року я прилетів спецавіарейсом в Ужгород, де вже чекав автомобіль, яким вдалося оперативно добратися у райони, що постраждали від весняного наводнення – там готували перші відбудовані оселі під заселення.

У столиці і в регіонах тоді відбувалося чергове перезавантаження влади. Перед відбуттям у відрядження ще не було нових ні прем’єр-міністра, ні голови Закарпатської облдержадміністрації. Їх імена стали відомі мені уже на місці. Коли я запитав в одного із місцевих:

 -- Кого ж Вам призначили губернатором?

 -- Москаля!

 -- Як? – вирвалося у мене. – Невже українця не могли знайти?

 -- Та то в нього прізвище таке, -- посміхнувся закарпатець. – У принципі, він чоловік непоганий.

Можливо, про цей епізод я б ніколи і не розповідав, якби не останні події на Луганщині, де Геннадій Геннадійович зараз очолює обласну військово-цивільну адміністрацію. Чесно кажучи, мені сподобався Москаль своєю рішучістю і вмінням брати на себе відповідальність. Насамперед, це стосується останніх фактів, коли він сам поїхав провіряти блок-пости і не пропустив на неконтрольовану територію більше десятка автомобілів із сумнівними документами і вантажем. Чого гріха таїти: у нас на постах ще трапляються горе-охоронці, які за хабар пропустять і чорта в рай – про це розповідають навіть самі очевидці, хто не раз перетинав кордон. Після цього був відомий наказ про посилення пропускного режиму.

Саме останні події і підштовхнули до подальших роздумів щодо так званих ЛНР,  ДНР та анексованого Криму. Хай простять мені численні родичі, друзі, знайомі і незнайомі, хто став заручником ситуації і нині проживає на тимчасово неконтрольованих територіях України, за відкриту і безкомпромісну позицію.

Почнемо із Криму. Недавно в Інтернеті довелося побачити любительський відео сюжет із залізничного вокзалу Сімферополь. Вокзал, де я бував багато десятків разів і знаю кожну його найменшу споруду, приголомшив своєю абсолютною безлюдністю. А там же до анексії Росією вирувало життя - у будь-яку пору року і будь-який час доби завжди були сотні, а то й тисячі пасажирів! Цим сказано все.

Тепер повернемося до самопроголошених проросійськими сепаратистами-терористами «народних республік» на Донбасі. Путіну ті «республіки» абсолютно не потрібні. Спочатку він розглядав їх як плацдарм для захоплення України. Не вдалося! І не вдасться!

Чому не вдасться? З багатьох причин. Насамперед, нормально думаючі росіяни не хочуть воювати з Україною. Ті ж «відморозки», зайди і доморощені, хто воює за гроші, намагаються отримати їх побільше і залишитися живими: для чого їм жертвувати власним життям? Тож при першій загрозі вони намагаються уникнути відкритого бою. У бій ідуть тільки одурманені алкоголем та наркотиками, кому «море по коліна».

Наші ура-патріоти, хто звинувачує керівництво України за млявість на фронтах неоголошеної війни, недалекі або провокатори (я не обіляю відомих прорахунків, а то, можливо, і зради окремих військових високопосадовців, внаслідок чого гинули і гинуть наші побратими). Відомо, що під час наступу втрати щонайменше (в середньому) у чотири рази більші, ніж в обороні. Тож для чого нам посилати на вірну смерть тих, хто у зоні АТО?

Єдино правильний вихід із ситуації – тимчасово «заморозити» її, зробити надійну оборону прифронтової зони і діяти іншими методами, один із яких і продемонстрував Геннадій Москаль. Діяти треба в масштабах держави. Безумовно, багато вже зроблено і на міжнародному рівні, мається на увазі санкції тощо. Дещо робиться, але дуже повільно і не сповна керівництвом України. Насамперед, потрібні посилені санкції саме з нашого, українського, боку, тимчасова заборона будь-якої торгівлі з непідконтрольними територіями, не кажучи вже про різні послуги та таке інше. Треба діяти в інтересах держави, а не в інтересах якихось олігархів та їм подібним рангом нижче, хто намагається нажитися в даних умовах.

Повна ізоляція, насамперед економічна, непідконтрольних територій! Ось тоді буде і справжній партизанський рух на тому ж Донбасі проти сепаратистів-терористів та тих, хто їх підтримує, не кажучи вже проти російських агресорів, які ще на щось надіються. Непідконтрольні території разом із колаборантами зараз Україні непотрібні. Щоб відновити там інфраструктуру, необхідні мільярди гривень, яких у нас, практично, немає. Безумовно, це не значить що Україна повинна відмовитися від своїх територій. Жертвувати ж сьогодні життям справжніх патріотів у зоні АТО ми не маємо морального права. Час зробить своє і він працює на нас. Через Міжнародний трибунал будемо відстоювати, щоб Росія відшкодувала нанесені збитки.

Зрозуміло, що і на Донбасі, і в Криму багато патріотів України, багато лояльних до України. Хай простять вони, що зараз знаходяться у жахливій ситуації. Не Україна призвела до неї, а саме Росія з імперською ідеологією, яка робила і робить ставку на «п’яту колону». Настане час і ми знову будемо в одній великій сім'ї. Тоді, надіюсь, у багатьох зникне низькопоклонство перед кремлівським шизофреником, який, щоб якнайдовше протриматися при владі та зберегти усе награбоване, разом із близьким оточенням «заварив кашу». На той час, думаю, знову стане популярним старий тост: «Хай живе москаль в Україні! Але… не капостить!»

А тепер повернемося до справжнього Москаля. Я, хоча людина майже непитуща, але при першій нагоді у солідній компанії підніму перший тост за Москаля – з великої літери. За Вас, шановний Геннадій Геннадійович!



Создан 14 мая 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником