К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

ЖИВА ЛЕГЕНДА ПРИДНІПРОВЯ

У меморіальному будинку-музеї Д.І.Яворницького відкрито виставку Народного художника України скульптора Володимира Небоженка



В одному із залів меморіального будинку-музею Д.І.Яворницького у Дніпропетровську відкрито виставку робіт відомого скульптора В.П.Небоженка. Безумовно, тут представлені далеко не всі його роботи, але й вони яскраво свідчать про неординарний талант митця.

Володимир Павлович – жива легенда Придніпров'я. Він автор найкращого у світі пам’ятника молодому Шевченку, що встановлений у центрі Дніпропетровська біля музично-драматичного театру його імені у першу річницю Незалежності України.

За три з половиною десятки років мені доводилося багато робити репортажів із відкриття його пам'ятників, меморіальних дощок, із майстерні автора (як нинішньої, так і попередньої). Про неординарну людину я писав у своїх книгах: оповіданні «Пам'ятник» («Легенди Дібрівського лісу», 2003), першому у світі дослідженні козацтва з позиції Звичаю та Звичаєвого Права українського народу «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» у розділі «Дні, що сколихнули Україну» (2013), а також у розділі «Джерело натхнення» («Дібрівський ліс», 2013). Безумовно, талановитий митець займе гідне місце і в одному із восьми розділів моєї чергової книги «Унікальні люди Придніпров'я», яку готую до 25-річчя Незалежності України.

Подальший текст у значно скороченому вигляді подаю із нарису «Скульптор Володимир Небоженко» («Дібрівський ліс»):

«До Дніпропетровського художнього училища вступив за другою спробою. Його зарахували на скульптурне відділення, а він же мріяв про живопис! Правда, пообіцяли, що з часом, можливо, задовольнять його бажання. Живописці, як аристократи, насміхалися над скульпторами, глузливо називаючи їх «глиномісами», «пічниками» тощо. Не зважаючи на це, Володимир так захопився скульптурою, що про живопис облишив і думати. Уміння ж малювати йому знадобилося на все життя – перш ніж почати працювати над будь-якою скульптурою, потрібно на папері зробити далеко не один ескіз. Багато із них вражають – вони можуть існувати, як самостійні твори, і не гірші, ніж у художників-професіоналів. Для того ж, щоб народилася скульптура, треба виконати різні ескізи і з глини. Тож буває, що в майстерні митця зберігається чимало об'ємних ескізів до пам’ятників.

Відразу після художнього училища Небоженко вступає до Київського державного художнього інституту – єдиного на той час художнього вузу в Україні зі справжньою академічною художньою школою скульптури. Під час навчання він брав участь у трьох республіканських (у Києві) та одній всесоюзній виставках (у Москві).

По закінченні вузу Володимир повернувся до Дніпропетровська і назавжди пов'язав подальшу долю з ним. На його рахунку чимало талановитих творів. Серед найвідоміших (крім вже названого) пам’ятники: героїчному льотчику Валерію Чкалову, який першим у світі здійснив 11-годинний безпосадочний переліт із Москви до Америки, – у парку культури та відпочинку Лазаря Глоби; відкривачу криворізьких залізних руд Олександру Полю – поруч із головною магістраллю Дніпропетровська; воїнам 152-ї стрілецької дивізії – на набережній Дніпропетровська в районі житломасиву Червоний Камінь у місці форсування Дніпра радянськими військами в жовтні 1943 року (за цю роботу у 1989 році отримав звання «Заслужений художник України»); погруддя Олеся Гончара на одному з корпусів Дніпропетровського національного університету, що носить його ім'я, та багато інших. Одна із робіт Володимира Павловича є навіть за кордоном – меморіальна дошка видатному українському режисеру і театральному діячеві Лесю Курбасу, встановлена у Відні (Австрія) по вулиці Штроцігасе, 40.

Не забуває відомий скульптор і про своїх земляків. Їм він присвятив цілий ряд робіт. Зокрема, дві – голові колгоспу «Перемога», Герою Соціалістичної Праці Івану Кісенку (1973 рік, гіпс тонований) та надгробок (1989 рік, бронза, граніт). Ще дві – механізатору цього колгоспу Петру Циганку (1973 рік, гіпс тонований; 1988 рік, бронза, граніт). Привернули його увагу й інші покровчани: шофер Микола Булах (1973 рік), комбайнер Іван Горбенко (1973 рік), доярка Галина Пишоха (1980 рік), телятниця Галина Коломоєць (1980 рік), механізатор Віктор Чорнобай (1980 рік), свинарка Ніна Кісенко (1980 рік). Із усіх їх створено портрети у гіпсі тонованому.

У митця є досить цікава бронзова робота «Сільська Нефертіті». Якось, підбираючи кандидатури для творчості, він знайомився із покровськими тваринниками. Насамперед, Володимиру Павловичу рекомендували передовиків виробництва. І раптом у поле зору потрапила дівчина, яка ще не встигла зарекомендувати себе в роботі, але її зовнішність навіяла образ відомої класичної красуні і Небоженко запропонував юнці позувати йому. Отримавши згоду, створив шедевр.

Не міг обійти увагою митець і найдорожчу у світі людину – маму. У 1970 році на четвертому курсі художнього інституту він зробив гіпсовий портрет Фросини Кирилівни, за що був премійований поїздкою до Тбілісі.

Найголовнішою ж роботою для земляків, вважає Володимир Павлович, є пам’ятник Головку – засновнику селища Покровського. Відставний запорозький старшина присів у задумі відпочити, зірко спрямувавши погляд у далечінь; лівою рукою підтримує шаблю у чохлі, а правою тримає люльку на коліні. За спільною домовленістю з одним із нащадків Головка та попередньою владою району і селища цей пам’ятник повинен би стати окрасою Покровського. Робота скульптором виконана на совість, але… замовлення так і не реалізоване з різних причин.

Із цього приводу згадується таке. У світі є єдиний пам’ятник, споруджений з ініціативи громадської організації без залучення жодної державної копійки. Він встановлений на місці розстрілу «соловецького етапу» в урочищі Сандармох неподалік від міста Медвежогорська в Карелії, де покояться тіла багатьох українців, у тому числі і з Придніпров'я. Вперше я побував там влітку 2004 року, коли ходила «шапка по колу» по збору коштів на виготовлення пам’ятника. Разом із дружиною ми теж зробили свій посильний внесок. Тож, коли знову поїхали туди на 75-річчя трагічної дати у 2012-му, з непідробною гордістю за причетність до спільної справи фотографувалися разом із земляками з різних куточків України біля величного пам’ятника у формі козацького хреста. Нас з особливою увагою зустрічали члени Товариства української культури «Калина» в Карелії, які не тільки зініціювали увічнення пам'яті безневинно убієнним, а й довели справу до логічного кінця».

Серед перших відвідувачів виставки, безумовно, були близькі Володимира Павловича, мистецтвознавці і краєзнавці, багато журналістів, істориків та інших шанувальників неординарного таланту.



Создан 24 июн 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником