К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

МОРЕ І ЗБРОЯ




Вирішив відкласти усі невідкладні справи та поїхати на море. Мінімум – на тиждень. Захотілося знову пожити у наметі під мелодію хвиль на березі без зайвої суєти, Інтернету, радіо та телевізора, хоча, правда, і вдома я рідко користуюся ними. Сьомий рік вже на заслуженому відпочинку, але весь час труджуся без вихідних і відпусток – організовую експедиції, пишу книги, виступаю на змаганнях, а впереміжку між самим же поставленими собі завданнями встигаю зайнятися ще багатьма цікавими речами.

Із дружиною склали рюкзаки, сіли на електричку у Дніпропетровську і за неповних п’ять годин уже були у Генічеську, а звідти машиною до давно облюбованого місця – неподалік від гарячого джерела за Щасливцевим. Там же – два солоних озера, затока Сивашу, лікувальні та косметичні грязі. Не відаєш, де їх набрати, можеш купити у всюдисущих продавців. Я ж користуюся лише свіжими, власноруч добутими, бо знаю потаємні, навіть віддалені, місця із цілющим природним даром.

Вирішили обмежити навіть спілкування по мобільних телефонах. Взагалі, ми їх відключили – щоб надовше зберегти заряд акумуляторів. Зрідка, як правило, увечері передивлялися пропущені дзвінки. Правда, далеко не на всі була можливість відповідати.

Одним словом, захотілося дати змогу відпочити тілу та мозку і не бігати, як білка у колесі. Все одно світ за тиждень не зміниться: планета не зійде з орбіти, Путіну, згідно з домовленостями, до кінця року дали можливість тримати російські війська на Донбасі. Наші хлопці в АТО, точніше на фронті, міцно тримають оборону, хоча час від часу і несуть втрати. Багато з них навіть у цю хвилину готові йти у наступ, але…

У Росії з України зробили ворога підступною брехнею, що міцно проросла на тілі російського конгломерату, пронизаному імперською психологією. Європа продовжує з острахом поглядати на схід: з одного боку, кремлівський шизофреник (а дуракам закони не писані!) може віддати наказ про наступ і за межами України, а з іншого – окремі бізнесмени почали втрачати свої прибутки на озвірілій території. Правда, в Росії теж приходить прозріння (хоч і немасове): гарматним м’ясом далеко не кожному хочеться бути, хіба-що явним відморозкам, а більшість не хоче воювати, тим більше помирати ні за цапову душу.

Вступаючи у ХХІ століття, ми надіялися на мирне співжиття. Так ні! Вірус імперіалізму і глобалізму прогресує і «ляльководи» ще довго намагатимуться підкоряти собі інші народи та їх економіку у власних грабіжницьких інтересах, нацьковуючи одних на одних, використовуючи різні механізми впливу, до релігійних включно. Правда, з кінця 2011 року на планеті розпочалися зворотні процеси у розумінні політичних аспектів у релігії. Все більше люду, як би посилено не старалися нам нав'язувати міфічно-брехливі догми, тверезо оцінює абсурдні намагання повернути цивілізацію у середньовіччя. Детальніше це я аналізував у першому в світі дослідженні козацтва з позиції Звичаю та Звичаєвого Права українського народу «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» (2013). Книга розійшлася по Україні за передплатою, вона є в деяких бібліотеках.

Саме там йдеться і про виникнення козаків як військової касти ще за орійських часів, що чітко зафіксовано у праукраїнській мові – санскриті, де є понад 200 (двісті!) козацьких назв. Вони розповсюджувалися і через інші мови та дійшли до сьогодення. На базі багатьох джерел досліджено менталітет та код нації, проаналізовано основні релігії та їхні течії, що найбільше впливають на українське суспільство. Основне ж – дано чіткі орієнтири на майбутнє для виходу із ситуації, в якій ми опинилися.

У кожної людини своя місія у цьому житті. Зараз, коли десятки тисяч українських юнаків і чоловіків (а то й жінок!) тримають зброю у руках, щоб стримати натиск російських божевільних, важлива зброя – слово. Мої книги були на Майдані, я їх вручав і на блок-постах та воїнам у прифронтовій зоні. Тож і сьогодні ця зброя діє. Кожна влучна фраза розповсюджується ланцюговою реакцією!

Як би не розслаблявся емоційно на відпочинку, моє серце не байдуже до насущних проблем. Тож знову викристалізовуються чіткі думки. Оскільки я не лише прозаїк, а й поет, то слова самі шикуються одне до одного римованими рядками. На мій погляд, на відміну від інших жанрів, вірші є емоційнішими і образнішими для висловлення про деякі наболілі проблеми. Саме морська Муза підсилила мою енергією. Знову дещо написав безпосередньо на березі моря – у наметі чи поруч. Нехай ці рядки стануть для багатьох допоміжною зброєю у нашій спільній боротьбі.

 

ЧИ ПОТРІБНІ ПІДСТАВНІ НАМ ОТАМАНИ?

 

Хто сказав, що отамана – вже на палю?

Ні! Не визрів всенародний гнів сповна!

Словоблудство багатьох лише дістало,

Та не впала ще суцільна пелена.

 

Хто сказав, що отамана – вже на палю?

А наступний, власне, буде не таким?

За кулісами з подвійною мораллю

Вже давним-давно йому готують грим.

 

Вічно хочуть керувати «ляльководи»

І затягувати на кожному аркан,

Бо такими вже вдалися від природи:

Влада й гроші – їхній заповітний план.

 

Нам підсовують завжди всілякі схеми –

Суміш напівправди й скритої брехні.

Треба ж різко поміняти всю Систему,

Щоб не мучитись у вічній вовтузні!

 

Доморощені і зарубіжні клани

Вигрібають все від нас і повсякчас.

Чи потрібні підставні нам отамани?

Адже є достатньо гідних серед нас!

 

21.07.2015 р.

 

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

 

Воно нуртує в нас споконвіків

І кличе в бій за кожен шмат землі –

Від оріїв і скіфів, й козаків,

Щоби не згинути у кабалі.

 

Воно сьогодні знову, як вулкан,

З глибинних надр енергію несе,

Усіх змете, хто мріє свій аркан

Накинуть під оманливе слівце.

 

Поки-що живемо ми абияк,

Бо право нам накинули чуже,

Надіючись, що ми народ-слабак,

Який Звичай уже не збереже.

 

Прорахувалися кочівники,

Прийшовши грабувать наш рідний край.

Напевне, хижакам і невтямки,

Що буде тут їм пекло, а не рай!

 

22.07.2015 р.

 

МІНЯЙМО КУРС!

 

Не вірте нікому, що буде всім краще, –

Великому блуду й новій тріскотні.

Потрібно ще довго нам чистити хащі

З підступності, підлості, бруду, брехні.

 

Не вірте тому, хто проліз до престолу,

А потім вас зрадив і кинув у тьму.

Прозріння, звичайно, приходить спрокволу,

Та все ж воно стане вінцем будь-чому.

 

Потрібен не бунт, бо спотворять знов хаос,

І вкотре спливе на поверхню сміття.

Легких перемог не буває – то пафос

Для тих, кого знову штовхнуть в небуття.

 

Нам декларують всілякі програми

І роздирають народ на шматки,

Бо їхня мета – панувати над нами

І вкрадене в нас зберегти на віки.

 

Ти хочеш зітліти заручником вічним?

Ти хочеш, щоб діти жили в кабалі?

Міняймо ж пошвидше наш курс стратегічний –

До Власного Права на рідній землі!

 

23-24.07.2015 р.

 

МОРСЬКА ФЕЯ

                           Запорізькій художниці

                           Валентині Бакаловій

                           на згадку про Арабатку

 

Лежала дівчина на березі морському

І хто б не йшов, спинявся біля неї,

Бо бачив в тілі молодому і стрункому

Прекрасний образ чарівної феї.

 

Із різних ракурсів робили з неї фото,

Хтось навіть присідав, лягав ще поруч.

І в цей момент вже б нізаяке срібло-злото

Не повернув ліворуч чи праворуч.

 

І притягала всіх сюди, немов магнітом,

Якась магічна сила неповторна –

Така скульптура не щодня і не щоліта

Буває із піску тут рукотворна.

 

На цьому березі перебувало стільки люду,

Що здивувати чимось неможливо,

Бо тут на кожнім кроці піщані споруди.

… З'явився ж Майстер – сотворилось Диво!

 

25-26.07.2015 р.

 

Останній вірш викликаний зовсім іншими емоціями. Сусідами по намету у нас виявилася сім'я Бакалових із Запоріжжя – Руслан і Валентина із внучкою Софійкою. Господиня (а вона – відомий художник) одного разу із морського піску створила образ юнки, яка лежала за кілька метрів від води. Все інше – у вірші. Правда, наступного ранку піднявся шторм і піщану фігуру розмило хвилями, але Валентина Митрофанівна зробила іншу, подалі від води, але вже за іншим сюжетом.

 

Жаль, що на морі пробули лише тиждень. Більше просто не було можливості: вісімнадцятого липня виступали у складі команди «Ріднокрай» на обласних змаганнях ЗМІ з пішохідного туризму, а в кінці місяця треба їхати на Нікопольщину для зустрічі з кількома героями майбутньої книги «Унікальні люди Придніпров'я» та участі у щорічних Днях козацької слави біля могили Івана Сірка. Нинішні ж заходи – ювілейні. Саме там, біля села Капулівка, 25 років тому зібралися сотні тисяч людей із усієї України і зарубіжжя на святкування 500-річчя запорозького козацтва і було прийняте рішення про відродження козацтва всеукраїнського. Який тернистий шлях воно долало за цей час, яскраво проаналізовано у вище названій ілюстрованій більше 400-ми світлинами книзі, збір матеріалів і написання якої розтягнулися на довгі 22 роки!

 

P.S. Більше фото є на сайті «ДОГО «Краєзнавче товариство «Ріднокрай» у розділі «Фото» під назвою «Це – не безлюдні береги Криму. Це – Арабатка-2015!». Ми не намагалися робити спеціальний фоторепортаж, а знімали те, що втрапляло під руку – в основному на дикому пляжі, де відпочивали, та поруч. Перехід із сайта на сайт – на першій, головній, сторінці.



Обновлен 29 авг 2015. Создан 29 июл 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником