К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

 

Поезія Бориса КОВТОНЮКА

Україна - понад усе!



Україна – понад усе!

 

Які б не були невідкладні справи у кожного, але сьогодні найважливіше – рятувати Україну. Ми дуже довго йшли до своєї Незалежності, у боротьбі за яку гинули мільйони наших співвітчизників. І лише в 1991 році, можна сказати умовно, безкровно здобули Волю. Тоді за неї хтось проголосував серцем, хтось шлунком. До багатьох незабаром прийшло розчарування, бо, практично, не в усіх змінилося життя на краще.

Людям, недалеким, важко збагнути, чому Україна, маючи надзвичайно потужний економічний, науковий, природній та інші потенціали плететься у хвості людської цивілізації. Зрозуміло, що віршами всього не скажеш, але налаштувати на ту чи іншу проблему все-таки в якійсь мірі можна. Заради цього я не раз брався за випробувану зброю – слово, у тому числі – поетичне. Саме його я хочу донести до тих, хто прагне змін на краще у своєму повсякденному житті. Для цього ми і живемо на світі, щоб мати гідне життя, роботу, любов і повагу оточуючих.

Тут представлена частина поетичних творів, опублікованих у збірці «Чутливі струни» (2010), а також написаних пізніше, яких не торкнулася рука цензури.

 

РАБИ

 

Я ненавиджу вас, раби!

Із ворогом простіше – у двобої,

А ви – лиш збирачі ганьби,

За кого проливали кров герої.

 

Вас намагались визволить з тенет,

Щоби збагнули, хто ви є у світі.

Та вам не притаманний злет,

Не те, що навіть спроба вільно жити.

 

Ви – гірше ворогів, багно

І мішура приблудного покрою.

Від вас не проросте зерно…

Помріть, раби! Народжуйтесь, герої!

 

19.06.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

ДОСИТЬ!

 

Завжди із чужоземного престолу

Ми відчували непідробний гнів

До всіх, хто воював за кращу долю,

Чи вимовив про волю кілька слів.

 

Все намагалися перебрехати

Й історію узяти під конвой,

Щоб і надалі нам же диктувати,

Хто зрадник, хто бандит, а хто герой.

 

Та дивно вийшло: «зрадники» й «бандити» --

То наші однодумці і брати,

А про «героїв» їхніх нам судити,

Бо переважна більшість з них – кати!

 

10-11.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

НЕ ЗНИЩАТЬ НАС НІКОЛИ І НІХТО

 

Якщо ми себе не понищимо,

                    Ніхто нас не знищить повік.

                                    Володимир СІРЕНКО

 

В мого народу є чітка мета.

До неї йде він власною ходою.

І вже не спинить штучна суєта,

Посіяна давно рукою злою.

 

Ще хочуть вороги, як і колись,

Нас розділяти, щоби владу мати.

Народе мій! Нарешті схаменись –

Пора принесене сміття змітати!

 

Не зайди тут господарі, а ми!

Споконвіків було так, буде й далі.

Хоча не раз топтали чобітьми

І душу, й тіло тисячі вандалів.

 

Для них важливо не лише рабів,

А ще й нікчемних мати самоїдів –

Щоб ми самі з подачі їхніх слів

Плодилися в духовних інвалідів.

 

В мого народу є здоровий дух,

Який не знищити повік нікому.

Він не вщухав ніколи і не вщух.

І знову, як ніколи, на підйомі.

 

Він клекотить у кожному із нас,

Тож бійтесь, вороги! Тремтіть, нікчеми!

Гряде уже наш, український час.

Ми поламаємо всі ваші схеми!

 

7.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

СУСПІЛЬСТВО ХВОРЕ – ТРЕБА ЛІКУВАТИ!

 

Людина захворіла – треба лікувати,

Інакше буде передбачений фінал.

Коли ж суспільство хворе, треба мужність мати,

Щоби задіяти потужний арсенал.

 

Усім надовго запастись терпінням –

Попереду іще тривала боротьба.

Ми знаємо, куди прикласти силу вміння:

Суспільство хворе із діагнозом раба!

 

Щоби бацилу штучну назавжди убити,

Потрібно правду в кожне серце донести,

Що Україна – чарівний куточок світу,

З якого врізнобіч прокладені мости.

 

Що саме тут життя давно бурлило,

Коли Євразія ще спала тихим сном.

І наш народ відновлює вже власні сили,

Щоб впевнено повести інших на підйом.

 

Тож розуміємо, що ставимо підніжку

Всім зазіхальникам на світовий престол,

Які плетуть нам хитромудрі віжки,

Щоб повести усіх під власний протокол.

 

Ми знаємо: суспільство треба рятувати,

Звільнивши назавжди від вкраплених бацил.

Для цього, щонайперше, необхідно зняти

З душі народної тисячолітній пил.

 

6.07.2010р., Дніпропетровськ

 

 

 

ПОРА ПІДНЯТИ СПРАВЖНЮ БУЛАВУ!

 

        Відновити у паспорті якнайшвидше

        графу про національність –

        суттєва вимога українців.

 

Як грубо в нас забрали майже все

І навіть право буть собою

В надії, що вітрами рознесе

Наш вільний дух, що зве до бою.

 

А буде ж бій! І не один,

Бо ми не маємо ще волі,

Що проростає із міцних зернин,

Які ростуть на власнім полі.

 

Коріння наше тут, на цій землі!

Його ж рубають, сушать, палять,

Щоб і надалі нас тримати в кабалі.

Та ще над нами й зубоскалять!

 

Уже не ті часи і хто є хто

Ми бачимо усіх, як на екрані.

Кудись нас манівцями вже ніхто

Не поведе на вічному обмані.

 

Ми – українці! Нам потрібна воля

Не на папері, справжня, наяву,

Бо скільки жити нам іще в неволі?

Пора підняти справжню булаву!

 

2.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

УКРАЇНЦІВ ЗАГНАЛИ В ПІДПІЛЛЯ

 

У Дніпропетровську влада – антиукраїнська.

Незаперечний факт.

Антиукраїнська влада не лише у Дніпропетровську.

Теж реалії сьогодення.

 

Українців загнали в підпілля

Групка зайд та своїх яничар.

Де не глянеш – брехня і свавілля.

Ось і весь коментар!

 

Йде війна, в якій гинуть мільйони,

Що на втіху усім ворогам.

Нам поставили всюди заслони –

Українцю, затям!

 

Скільки можна сидіти в окопах,

У тихеньких своїх бліндажах?

Бути власним собі гробокопом

Вже нікому не жах?

 

Пам’ятай: вдома й стіни поможуть,

Ти – володар цієї землі,

На яку іноземні вельможі

Мають наміри злі.

 

Нам пора рятувати країну

Від усяких сезонних приблуд,

Назавжди зупинити Руїну.

Українцю, за труд!

 

Якщо треба, готуйся до бою,

Укріпляй монолітні ряди,

Назавжди щоб покінчить з ордою.

Українцю, іди!

 

2.07.2010 р. м. Дніпропетровськ.

 

 

 

СЬОГОДНІ – БІЙ!

 

Ні міфів, ні релігій, ні байок

Із вуст чужих уже не треба.

Історія нам піднесла урок:

Чужий підігне лиш під себе.

 

Він для початку обіцяє все,

Щоб лиш пустили його в хату,

А сам же потім підло нанесе

Удар у спину гірше ката.

 

Той, хто повірить у брехливість слів,

Знов матиме ярмо на шиї.

І вже не в змозі запізнілий гнів

Хоч щось зробити деспотії.

 

Сьогодні ще не пізно дати бій,

Бій відчайдушний, бій всенародний –

Здригнеться і відступить лиходій.

Пора! Гуртуйся! Бій – сьогодні!

 

4.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

ДО ІСТИНИ!

 

Немає хаосу – хіба що є сліпі,

Які не бачать справжньої дороги.

Їм хоч пиши на кожному стовпі,

Та все одно заблудяться, небоги.

 

Немає хаосу – хіба що є глухі,

Які не чують, що кудись їх кличуть.

Лиш нарікають на часи лихі,

І все життя по закутках пропхичуть.

 

Немає хаосу – хіба що є німі,

Які не скажуть, щоб вони хотіли.

А може до сих пір не знають і самі,

Який же дух живе у їхнім тілі?

 

Немає хаосу – хіба що є лиш ті,

Хто робить хаос. Схаменіться, люди,

Бо прийде скоро час і істини прості

Пред’явлені сповна, як вирок, будуть!

 

10.02.1995 р., Дніпропетровськ

 

 

 

НЕБЕЗПЕЧНІ ІГРИ

 

Конституція, як проституція –

Немов лялькою крутять на різні лади.

І насаджується знов корупція

Із столичного граду в низинні ряди.

 

На Олімпі не раз ще побожаться,

Що врятують усіх лиш вони від біди,

Бо народ їм приспати так хочеться,

Щоб увесь, і надовго, а то й назавжди.

 

Та ніколи не буде по-вашому –

Ми уже не сприймаємо цей маскарад

І не віримо слову вчорашньому,

Бо брехати давно научились ви в лад.

 

Заробляти на горі народному

Ви умієте добре під дудку чужу.

Оправдання немає вже кроку жодному,

Бо далеко пройшли заборонну межу!

 

21.06.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

ТЕПЕР НЕ СПИНИТЬ ЖОДЕН БУРЕЛОМ

 

Щоб не втопитись в морі інформації,

В потоках бруду, фальші і брехні,

Розбірливо дивись на агітацію,

Зумій сказати своєчасно: «Ні!»

 

Усім, хто ріже правду-матінку

Разом із домішками слів-отрут,

А сам ховається від сонця в затінку,

Тримаючи за спиною хомут.

 

Усім, хто так улесливо всміхається,

Прикривши суть всю від людських очей,

Хто ангелятком чистим прикидається,

Хоча в душі страшніший всіх смертей.

 

Йди до джерел – до споконвічного,

Чим жив народ впродовж тисячоліть.

Збагни усе, позбудься утопічного,

І станеш незборимим мимохіть.

 

Лиш в глибині історії народної

Є правда й сила, віра і любов.

Засвой усе – і без вагання жодного

Позбудешся накинутих оков.

 

22.05.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

ПЛУГ

 

Ми плуга куємо, щоби зорати ниву –

Тверду, засмічену, затоптану віками.

І кожен з ковалів, надіючись на диво,

Закоханий у давню мрію до нестями.

 

І чи не кожен має власні механізми,

Та жоден з них, на жаль, не зрушить плуга.

І ніби ж серцю не бракує героїзму –

Не обійтися нам без спільної потуги.

 

А чи готові ви, герої й не герої,

Пожертвувати всім для створення машини,

Яка б на ниві не давала збоїв

Й потужний плуг тягнула уже нині?

 

1.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

БЕЗСМЕРТНА МОВА

 

У кайдани мову закували

З вироком: “Повільна смерть!”

А до істини – вони гадали –

Вже не дійде ні один експерт.

 

Не вмирає мова, не вмирає,

У надії б’ється пульс живий.

У кайданах, у кайданах, а співає,

Так співає, що комусь хоч вий!

 

І не знають далі що робити,

Як знайти до смерті хитрий код.

Щоб убити мову – треба вбити

І тебе, й мене, і весь народ!

 

24-25.03.1989 р., Дніпропетровськ

 

 

 

УКРАЇНІ

 

Прокиньтесь, мамо! Розбудіть синів,

Ми знову в небезпеці – подивіться!

І без ілюзій гіпнотичних снів

Я вас молю: останній раз просніться!

 

О мамо, мамо! Як би я хотів

Не мати ворогів у нашій хаті.

Тож швидше розбудіть моїх братів –

Ми більше не дамо себе приспати!

 

З рожевих окулярів скельця – геть!

Вперед, брати! За честь, за хліб, за мову!

І не зупинить нас вже навіть смерть,

Не те, що з вуст чужих фальшиве слово!

 

9-11.06.1989 р. Дніпропетровськ

 

 

 

МИ ВЖЕ ПРОКИНУЛИСЬ!

 

Хто полюбив незгасною любов’ю

Свою державність – долю ледь живу,

Той тілом і душею, а то й кров’ю

Готовий захистити наяву

Її іще слабкі найперші кроки,

Що хочуть спрямувати у тупик.

О злодії верховні, злі пророки,

Не збагнете ніколи серця крик.

Сьогодні від загального гіпнозу

Ми прокидаємось, йдемо на брань!

Наш древній, світлий всенародний розум

Вас зітре у непотріб без вагань.

 

Поч. 1990-х, Дніпропетровськ

 

 

СЛОВОБЛУДАМ

 

Навіщо ви брехали?

Куди ви нас вели?

Чи і самі не знали,

А чи сліпі були?

 

Чи cтогону не чули

З своєї висоти,

Як до землі нас гнули,

Ламаючи хребти?

 

Нарешті ми прозріли,

Ввірвався нам терпець.

Ви знищували тіло,

Та дух не зник з сердець.

 

З колін тепер ми встали,

Бо вже пробив наш час.

Щоб більше не брехали,

У бій йдемо на вас!

 

28.07.1990 р., Новопетрівське

.

 

 

КОЗАЦЬКИЙ ДУХ

 

У Дніпропетровську офіційно зареєстровано

сорок обласних козацьких організацій.

Переважна більшість із них – антиукраїнська.

                              Сумна статистика.

 

Вони охороняють нашу мову? Ні.

Вони охороняють нашу віру? Ні.

Вони охороняють нашу волю? Ні.

Тоді ж для чого, власне, всі ці курені?

 

Все пояснити просто: щоб ми не прийшли

До сонця із давно напущеної мли

І не порвали павутиння кабали,

А наші землі – підневільними були.

 

Як нашим ворогам страшний козацький дух,

Який віками гноблений, але не вщух!

Тож в лабіринти запустили справжній рух

В надії, що покинуть сили відчайдух.

 

Та знайте, скажемо відверто, без прикрас:

«Вам і не снився нашої душі запас.

Козацький дух кипить-нуртує повсякчас,

Пробуджує до бою кожного із нас!»

 

Ми вміємо тримати не лише шаблі,

Тому не будемо ніколи у петлі

І не допустимо до влади сили злі,

Не гідні нашої, козацької, землі.

 

10.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

ОТАМАН

    (пісня)

 

Приспів:

Отаман, отаман, не простий отаман –

Отаман Запорозького війська!

Ані лях, ні москаль, ані хан, ні султан

Не страшні вже душі українській.

 

Ти поглянь ось сюди, подивися туди –

Ми усі тут козацького роду.

Ти вперед нас веди! Ти вперед нас веди –

Ми з тобою в вогонь і у воду!

 

Приспів.

 

Кожен має за честь, щоб загинуть в бою

І ніколи не знати кайданів.

За велику сім’ю – Україну свою

Ти веди нас вперед, отамане!

 

Приспів.

 

Побратими, шикуйсь! І вперед – кроком руш!

А за нами стоїть Україна.

Ворогів вже сьогодні тремтіти примусь,

Щоб підняти Вітчизну з руїни.

 

Приспів.

 

         Жовтень 1994 року, Дніпропетровськ

         .

 

ДИКЕ ПОЛЕ

(пісня)

 

Знов на перегоні,

Знов на перегоні,

Забуяла вишнями весна.

І з’явились коні,

І з’явились коні,

І тачанки Нестора Махна.

 

Це було уранці,

Це було уранці –

Ще стелився до землі туман.

В бій ішли повстанці,

В бій ішли повстанці –

Ніби мчався степом ураган.

 

Скільки ж їх пришельців?

Скільки ж їх пришельців,

Хоче нам накинути ярмо?

Закипало в серці,

Закипало в серці:

“Отчий край топтати не дамо!”

 

Ще одна атака,

Ще одна атака –

І здригнувся ворог водночас.

...Як багато маків,

Як багато маків

З вічності кричатиме до нас!

 

Зажадали волі,

Зажадали волі

Не колись в майбутньому – тепер!

…Там у Дикім полі,

Там у Дикім полі,

Де козацький дух іще не вмер.

 

2002 рік, Дніпропетровськ

 

 

ПОШУК

 

Я мрії якорем в майбутнє кинув,

В життя рвонувшись крізь незнанності поріг,

Щоб вічно йти до зрілості вершини

Крізь відгомін моїх вже пройдених доріг.

 

Збирати іскри істин у походах.

У вирі пошуків і відкриттів, пізнань,

В туман подій з’являтись сонцесходом,

Закоханим до божевілля в світ дерзань.

 

Я очі закатовував безсонням

В ім’я моїх іще не пройдених доріг

І на якомусь із нічних перонів

Наївність розгубив, романтику зберіг.

 

Якщо назавтра шторм в дванадцять балів

Зустріне на дорозі, що до мрій лягла.

Не відступлю назад, бо серцю мало

Для щастя затишку і хатнього тепла.

 

1970 р., Новопетрівське

 

 

 

БАРИКАДА

 

Мене хвалили і хулили,

Любили ніжно і кляли,

Гордились мною і журили,

Але байдужі не були!

 

Я був завжди, як барикада,

Де з двох боків лише вогонь.

Для когось став я як завада,

Зате для інших – еталон!

 

1998 рік, Дніпропретровськ

 

 

КОМУ МИ ВЛАДУ ВІДДАЛИ?

 

«Ех, хлопці, хлопці! Кому ж ви владу віддали?!», -

сказав у розпачі колишній Президент України

в екзилі Микола Плавлюк на зустрічі

з національно-патріотичними силами у Дніпропетровську.

 

Ми йшли на барикади задля Волі,

Ніщо уже спинити не могло,

Бо ми боролися за кращу Долю,

Живило нас народне джерело.

 

Корінням проросли в тисячоліття,

Там кожен відчував свої сліди.

Як пелюстки, єдналися в суцвіття,

Які дадуть іще свої плоди.

 

На нас сичали, били, розтинали,

Хотіли задушити – не змогли.

Час працював на нас і ми це знали,

Тож впевнено до перемоги йшли.

 

Ми – відчайдухи, хоч таких замало.

Багато ще ховалося в кущах,

А дехто з них і до сих пір зухвало

Гигоче, оглядаючи наш шлях.

 

На дурників таких і лихословів,

Коли омана із очей спаде,

А з нею і тяжкі окови,

Ніхто і поглядом не поведе.

 

Лиш справжня Воля – запорука всьому,

Чого живе Людина на Землі.

Тож не дамо ніколи і нікому

Мутити воду в чистім джерелі.

 

Тоді настане, дійсно, наша влада

І справжній Гетьман на престол зійде.

…Поки-що ж бачимо народну зраду,

Яка усіх нас у тупик веде.

 

15.07.2010 р., Дніпропетровськ.

 

 

 

НЕ ЧЕКАЙ!

 

Обманути бунтаря буває просто –

Це вже добре знає кожен сателіт.

В бунтаря завжди лиш власний ганок – простір,

За яким кінчається весь білий світ.

 

Можна вдало обвести навколо пальця,

Кинувши об’їдки з барського стола.

Заспокоїться тоді душа страждальця,

Бо у вимогах занижена шкала.

 

Патріоти ж зовсім іншої закваски –

Вони рвуться навіть у нерівний бій,

Не змиряються ніколи від поразки,

Не втрачають запалу своїх надій.

 

Не страждають патріоти від розпуки,

В них всі помисли завжди ясні й чіткі:

Щоб країну дати у надійні руки,

Хоч для цього треба сили надлюдські.

 

Патріот не залишає поле бою

Навіть до кінця всього свого життя.

В бунтаря ж лиш з тимчасовою злобою

Виникає думка випрямить хребта.

 

Тож рівняйся, друже, лиш на патріотів,

Разом з ними підставляй своє плече

Для нелегкої постійної роботи

Уже зараз. Не чекай, як припече!

 

11-13.07.2010 р., Дніпропетровськ.

 

 

ДО СВОБОДИ НАПІВЗІГНУТИМ НЕ ЙДУТЬ!

 

Телеграми такого змісту я постійно відправляв свого часу

нардепу Сергію ПРАВДЕНКУ, коли був у нього довіреною особою.

 

Знов думок всіляких в серці гама,

Тож стараюсь вкласти всю душевну суть

У короткий і чіткий зміст телеграми:

«До свободи напівзігнутим не йдуть!»

 

Поспішаю я щодня після роботи

Відправляти з телеграфу крик душі.

Буду це настирливо робити доти,

Доки не проб’ю ганебний стан глуші!

 

Адже, знаю, навіть серед депутатів

Не дозріли всі зробити мужній крок.

І вони блукають ще у власній хаті,

Переповнені туманних балачок.

 

            *   *   *

Обкрутили, обхитрили, обдурили

І на правді замісили каламуть…

Тож сьогодні хай звучить у повну силу:

«До свободи напівзігнутим не йдуть!»

 

Травень 1990 – липень 2010, Дніпропетровськ

 

 

ЯКОЮ БУДЕ УКРАЇНА?

 

Багаті бідних годувать не поспішають –

Вони ніяк не «наїдяться» і самі.

Дорвавшись знов до влади лиш про себе дбають,

А до потреб народу – всі глухонімі.

 

Вони або забули вже, або й не знали

Законів Всесвіту, що спільні для усіх.

І незалежно – на землі, чи п’єдесталі –

Ти зобов’язаний виконувати їх.

 

Закон найперший, що гласить про єдність всього,

(Його вивчають ще в дитинстві школярі):

Не виникає аж ніяк щось із нічого

І не зникає в нікуди так, як у грі.

 

Але, на жаль, у нас догралися до того,

Що з мозолястих рук вже зникло майже все.

І навіть віра, бо нічого вже святого

Не принесе народу владний фарисей.

 

Не може бути бідних в українській хаті,

Бо то є нонсенс, створений для нас тайком!

А поважати можна лише тих багатих,

Хто власний скарб примножує своїм трудом.

 

Щоб нищити народ, як нищили віками,

Вони підшукують заманливі слова

І перетворюють у натовп, де без тями

Не пред’являють ні на що свої права.

 

Запамятайте, що ніколи українці

Не змиряться на власній ниві з буряном.

Настав вже час попрацювати у загінці,

Щоби ретельно прополоти все гуртом.

 

Багаті годувати нас уже не будуть --

Багатими повинні стати ми усі!

І задля цього очищаймося від бруду,

Щоб Україну бачити у всій красі.

 

Бо Україна – найстаріша у Європі,

І в Азії її коріння проросло,

І в Африці, Америці за безліч років,

Коли й Христа у згадках не було.

 

Тоді, коли збагне це кожен українець,

Ми перетворимось у справжній моноліт.

І навіть випадковий зайда-управлінець

Не здатний втрутитись у наш духовний світ.

 

А Дух й Матерія – вони завжди у парі.

Коли ж повернемось до витоків своїх,

Ніколи Україну будь-яка примара

Не знищить більше задля власних злих утіх.

 

17-18.07.2010 р., Дніпропетровськ.

 

 

 

І КЛИЧЕ СТЕП…

 

Пам'яті Івана Григоровича СОКУЛЬСЬКОГО,

відомого дисидента, правозахисника, поета.

 

Язик не повертається сказать: «Іване!»,

А чи звернутися по-дружньому на «Ти».

У серці до сих пір всі зустрічі й прощання,

Коли Ви відійшли навіки у світи.

 

Можливо, зустрічей не так було й багато,

Але достатньо, щоб збагнути єдність душ.

І кожне слово, мовлене у рідній хаті,

Було сильнішим, аніж тисячі «катюш».

 

Коли ми з Вами йшли козацькими шляхами,

Щоб доторкнутись до чергових таємниць,

То зупинилися в степу, немов у храмі,

Аби ввібрати в себе святість до дрібниць.

 

Стояли, заворожені, в полоні сонця.

Було мовчання там ціннішим всяких слів.

Аж виривалися серця в шаленій гонці,

Щоби устигнути збагнути суть віків.

 

Вони Вас нищили за те, що Ви любили

І чітко знали шлях, яким потрібно йти.

Але любити не могли Ви у півсили,

Так само, як із того шляху вбік зійти.

 

Тож Вас я бачу і сьогодні, як живого,

Лиш відлучилися у справах мимохіть…

Так хочеться сказати: «А, можливо, знову

Давайте майнемо у степ погомоніть?

 

12.07.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

ТВІЙ ЧАС

 

В Україні – дуже небезпечна суміш

Із російських шовіністів й власних яничар,

Ну а ще, в придачу, з вічних тугодумів –

Всякий зайда їх руками розгрібає жар.

 

Витирає ноги будь-яка приблуда

Об таких безвольних і глухонімих істот.

Чи так довго буде? Чи впаде полуда

Із очей, коли побачать власний ешафот?

 

Час настав! Пора вже! Чути клич набату.

Думай: бути чи не бути кожному із нас.

Не чекай, як ворог знищить рідну хату.

Наступай сміливо, бо настав твій час!

 

7.09.2010 р., Дніпропетровськ

 

 

 

І ВІД БОЛЮ СТОГНЕ РІДНА МАТИ

 

Дайте Україні відпочити

Та набратись сили і снаги.

Шарпають її то рідні діти,

То всілякі з боку вороги.

 

І від болю стогне рідна Мати,

І марнує всю свою красу.

Скільки ж їй іще отак конати,

Витираючи з очей росу?

 

З ворогами ясно: то – вандали,

Їх спинити – тільки кулаком!

Як своїм розчистити завали,

Рабський щоб розвіяти синдром?

 

24.07.2010р, Дніпропетровськ

 

 

ЗВИЧАЙ

 

З глибин віків у серці чути гомін

І голос предків чітко кличе в бій.

У мороці не зник яскравий пломінь –

Дороговказ від рифів і стихій.

 

І з кожним днем ми бачимо чіткіше,

Куди і з ким іти крізь шквал брехні.

Сьогодні ми мудріші і сильніші,

Щоб рухатись без збочень й метушні.

 

Хоча іще на кожнім перехресті

Регулювальників фальшивих тьма,

Нам не бракує досвіду і честі

Не піддаватися на їхню суть керма.

 

Здіймемо зброю найсильнішу в світі,

Щоби звільнити швидше отчий край.

Беріть цю зброю без ліміту –

Наш вічний Основний Закон – Звичай!

 

7-8.12.2011р., Дніпропетровськ

 

 

ПОЛЕ БОЮ

 

На полі бою – не до компромісів.

На полі бою – лиш життя і смерть.

Там не сховаєшся десь за куліси,

Щоб перебути в тиші круговерть.

 

Хоч поле бою – це магніт для дужих,

Який притягує стальні серця.

Там істина панує, брате-друже,

Вона кується величчю бійця.

 

Забудь про смерть, як хочеш вільно жити –

Козак у бій іде без зайвих слів.

Його душа спроможна пережити

Мільйон смертей і знов – мільйон життів!

 

8.01.2012р., Дніпропетровськ

 



Создан 11 янв 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником