К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

 

Поезія Бориса КОВТОНЮКА

Чари буття



 

ЧАРИ БУТТЯ

 

Для нормальної людини немає вищих почуттів, ніж справжнє кохання. Про нього писали і будуть писати мільйони відомих і невідомих поетів на планеті. У кожного свої переживання, вміння і талант відображення власних думок і мрій. Вірші одних так і залишаються на папері, а інших – доходять до сердець тисяч читачів. Одні твори після прочитання осідають і пиляться на книжкових полицях, інші хочеться перечитувати і перечитувати знову. Все залежить від двох основних критеріїв: таланту поета і… потребах читача.

Якось одна із культпрацівників зізналася: «Я завжди на весіллях читаю Ваш вірш «Жаданий поцілунок». Правда, коли я поцікавився, чи вона хоч називає автора, жіночка знітилися і відповіла, що ніколи не робила цього. Та це вже, мабуть, така доля у поетів – головне ж, щоб їхні твори припадали до душі іншим. І чим таких душ буде більше, тим глибше вкорінятиметься талант поета.

Сюди, в основному, включені поезії, із збірок «Богиня» (1998) та «Чутливі струни».

 

 

НАЙБІЛЬШИЙ ГРІШНИК

 

Мене кохання окриля

І я не знаю в нім ліміту.

Коли ж кохання – гріх, то я –

Найбільший, мабуть, грішник світу.

 

Я сам себе благословлю,

Щоб увійти до твого раю.

Очима мовлю я: ”Люблю”,

А серце аж кричить: ”Кохаю!”

 

Липень-серпень 1992 року,

Місхор-Дніпропетровськ

 

 ЗМОВА СЕРДЕЦЬ

 

На якімсь перехресті

Незчисленних доріг

Не впустить тебе в серце

Я не міг.

 

Літо ніжністю квітне,

Мрії зве в голубінь.

Поцілунки чи квіти –

Що тобі?

 

Посміхнулась звабливо,

Руку знявши з плеча.

Юність щастям іскрилась

У очах.

 

Не сказала ні слова,

Розсміялась, втекла.

Двох сердець тиха змова

Розцвіла.

 

У крикливім мовчанні

Лине ніжність з беріз.

Признавалась в коханні

Щастям сліз.

 

Виціловував вперто

Недовіри красу,

Зрозумівши уперше

Слів росу.

 

Крізь світи йшов до тебе

Про любов розказать,

Довгождане: ”Не треба!”

З губ зірвать.

 

Липень 1970 року, Львів

 

 ПЕРШЕ КОХАННЯ

 

Я мав тебе. А ще я мав дороги,

Які повинен жадібно пройти.

Світами марив і не мав незмоги

До світлої туманної мети.

 

І ось тепер я бути б міг щасливим –

Все є, заради чого йшов у путь.

Але ж де ти? У розпачі жахливім

Я зрозумів одну єдину суть:

 

Хотів би я, щоб знов було сімнадцять,

А досвід той, що є уже тепер.

Було б лише удвох за руки взятись

І подолати будь-який бар’єр.

 

1993, Дніпропетровськ

 

ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЯ


Пам’ятаєш – сонце, осінь,

Неба надзвичайна голубінь,

Лист кленовий у зім’ятих косах

І слова… не сказані тобі?

 

Пам’ятаєш – вулиці вечірні,

Де авто поважних тихий біг,

Суперечки про поезію, про вірність

І слова… не сказані тобі?

 

Пам’ятаєш першу нашу зустріч,

Що згубилась у сум’ятті днів?

Що зі мною? Мовчки йду назустріч

І чекаю слів… не сказаних мені.

 

Крізь роки сивіє вже чекання,

Крізь світи розлуки пронеслись.

Чашу ж не надпитого кохання

Я несу тобі, як і колись.

 

Лист кленовий знову впав на коси,

А в очах – та ж сама голубінь…

І весною забриніла осінь,

І без слів сказала все тобі.

 

1970-1981 роки, Львів – Дніпропетровськ.

 

 

СПАЛЕНІ МОСТИ


“Спалюю мости всі за собою –

Тільки б завжди бути із тобою…

Тільки б завжди бути із тобою…

Тільки б завжди бути із тобою…” –

Ти мені так щиро говорила,

Що не вірити тому – несила.

А у відповідь почула: ”Мила!

Ти мене недаром полюбила.

Спалюю і я все за собою,

Щоб назавжди бути із тобою.

Залишаюся лише з тобою.

Лиш з тобою…

Лиш з тобою…

Лиш з тобою!”

 

26.07.1992 р., Місхор.

 

 

ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ

 

Закипало серце в почуттях шалених,

Рвався я до тебе із усіх світів.

Тільки ти, кохана, – зірка незбагненна,

До якої я так і не долетів.

 

Чи земне тяжіння, дійсно, дуже сильне,

Чи велика відстань розділяла нас,

Чи робив зупинки та летів повільно,

Що не встиг до тебе у жаданий час.

 

Чом земне тяжіння душу заземлило,

Не дало піднятись до твоїх орбіт?

…Збагнемо, нарешті, ми колись в безсиллі,

Що лише нам в парі відкривався Світ.

 

26.02.1995 р., Дніпропетровськ

 

 

ОЧІ


Не хотів, та і не міг хотіти

Я щось іншого від тих ночей,

Як все щастя із усього світу

Прилітає до твоїх очей.

 

А із них черпаю я наснагу,

Силу й ніжність, мудрість і красу.

І своє “кохаю”, як присягу,

Я щораз мов крізь рентген несу.

 

Та бувають і самітні ночі –

До безтями теж люблю їх суть,

Бо тоді твої таїнні очі

Чарами у віршах постають.

 

1986-1998 роки, Дніпропетровськ

 

 

ТЕЛЕФОННЕ МОВЧАННЯ

 

Дзвінок. Мовчання. Ти? Не ти?

Й давно вже спалені мости,

Як струни серця, з небуття

Мене вертають до життя.

 

Хоч ти тепер уже чужа,

Бо переступлена межа,

Що берегла мою любов.

Чому ж тоді бентежусь знов?

 

Стін чотирьох вчорашній біль,

Тривог здійнявши заметіль,

Готовий знову прорости –

Мовчати так лиш можеш ти!

 

26.09.1993 р., Дніпропетровськ.

 

 

 

ЗЕМЛЯЧЦІ

 

Ми з тобою ішли по літі

І читав я за віршем вірш.

Більш за все дивувавсь на світі,

Що не знав я тебе раніш.

 

Ми ж ходили під спільним небом,

У сплетінні одних доріг.

Як раніше я жив без тебе?

Ось цього я збагнути не міг!

 

 

БІЛІ ВІРШІ НАД ЧОРНИМ МОРЕМ

 

Безліч поглядів пошуково-спокусливих

Розбиваються об мою самотність.

Білі вірші над Чорним морем

У роздумах.

Із тобою – завжди у ритмі,

А тут – натовп і хаос:

Десь хтось із кимось,

Але не я і не ти.

Хвилі зачерствіли

І не співають уже солов’ї,

А вірші – народжуються,

народжуються,

народжуються…

І море таке безмежне!

Вечір…

Ніч…

Ранок!

Телеграф…

Таксі…

Небо…

Земля…

Ти!

 

Липень-серпень 1992 року,

 Місхор-Дніпропетровськ

 

 

 

ПЕРЕДЧУТТЯ

 

Я спресую життєві сюжети

Недописаних мною романів

В одне слово, без чого Поети

Не з’являються в світі – Кохання!

 

За плечима лише передмова,

Спроб численних утвердження Пісні.

Перекресливши все на півслові,

Знов із літер карбується Дійсність.

 

Терези небуденної долі

Затремтять у жагучім ваганні,

В рівновазі не встоять ніколи,

Коли визріє справжнє Кохання.

 

Липень-серпень 1992 року,

 Місхор-Дніпропетровськ

 

 

КНИГА ЖИТТЯ


Він – як вогонь. І він же – крига.

Він – сплав із ніжності і сталі

Він – як захоплююча книга,

Де не збагнеш, що буде далі.

 

І все це –я. Ось так про мене

Давним-давно вже говорили.

Та навіть завтра – в цьому певен –

Мене б так знову оцінили.

 

Якщо ж удасться прочитати

Комусь всіх сторінок сюжети,

Той зрозуміє, що кохати

Не розучились ще Поети.

 

14-15.07.1993 р.,

Кривий Ріг – Дніпропетровськ

 

СЕНС БУТТЯ

 

Хто не здатний кохати,

Той чужий на Землі,

Буде вічно блукати

Все життя він у млі.

 

Не збагне той ніколи

Всього сенсу Буття –

Непомітно, спроквола

Відійде в небуття.

 

Як не хочеш палати,

То і світ не копти.

А не вмієш кохати,

То для чого ж тут ти?

 

Липень-серпень 1992 року,

 Місхор-Дніпропетровськ

 

НЕ ПОВІРЮ!


Ні! Я ніколи не повірю,

Що можна зрадити любов,

Хоч легковажність і зневіра,

Розпуста й розпач знов і знов

Десь манівцями з кимсь бродили

І хизувались: ”Вмієм жить!”

…Такі давно вже відлюбили

Або й не здатні полюбить.

 

26.07.1992 р., Місхор.

 

 

 

ЛИСТ


Покажи хоч на мить ти мені ту людину,

Хто в самотності втіху назавжди знайшов,

Чоловіка чи жінку найвищого чину,

Хто від щастя не вірить у справжню любов.

 

Я ж не знаю таких. І ніколи не стану

Запевняти, що краще самому в житті,

Ось немає тебе – і в тягучім чеканні

Всі найкращі слова і думки в заперті.

 

Бо без тебе – ніхто я у цьому загалі,

Мов сухий пустоцвіт у забутім краю,

А удвох – нам для щастя і Всесвіту мало

І тоді ми з тобою у вічнім Раю.

 

Відшукай, покажи хоч на мить ту людину,

Хто щасливий один – щоб відверто казав.

А поки що… Поки що спливають хвилини

Ще незнанні для тих, хто, як я, не кохав.

 

1986 рік, Дніпропетровськ

 

 

ДОЛЯ

 

Човен, що призначений для двох,

Знову у бурхливім океані.

Бачать люди, бачить і сам Бог,

Що в човні у тім одна лиш пані.

 

І пливе по курсу навмання

У рожевому чеканні чуда.

Хтось колись підсяде на півдня,

Замість принца у човні побуде…

 

Бачать люди, бачить і сам Бог

Жінку у бурхливім океані…

І якщо буває з кимсь удвох,

Все одно вона – в чеканні.

 

1995 рік, Дніпропетровськ

 

 

ТИХА ГАВАНЬ


Ми з тобою – лиш два епізоди

Із Великої книги Буття.

Зовсім різні закладені коди

В наші долі на ціле життя.

 

Не заманюй мене в тиху гавань –

Там для іншого твориться рай.

Народивсь для далеких я плавань,

Щоб змережити світ з краю в край.

 

Тиха гавань – вона не для мене.

І не клич, не прохай, не вмовляй.

…Світить знову для мене “зелений” –

Навіть крикнуть не встигну: ”Прощай!”

 

08.03.1995 р., Дніпропетровськ

 

 

АБОНЕНТУ №


Кричало оголошення в газеті

З-під рубрики, де два кільця.

…Самотньо бродить по планеті

Кохання прагнучі серця.

 

Пішов їх поїзд. У ваганні

Застигли – вже пропав квиток!

Зумій в життєвім океані

Не помилитись – хто є хто.

 

Одні з насмішкою читали,

Було їм зовсім невтямки,

Що десь зажеврів від печалі

Надії вогник крізь роки.

 

А що як справді? І готові

Себе не списувать в архів,

А в очі глянуть, вчутись в слово

І навіть все збагнуть без слів.

 

Він може поруч, не в анкеті,

Кого шукаєш без кінця.

...Затьмила болем всю газету

Та рубрика, де два кільця.

 

1994 рік, Дніпропетровськ – Нікополь

 

 

ВІД КОХАННЯ

НЕ ВТЕЧЕШ НА ВОЛЮ

 

Ти сказала: ”Я пішла від тебе…”

А куди ж то, власне, ти пішла,

Як у нас одне з тобою небо

І одна у Всесвіті Земля?

 

І у нас з тобою – спільна доля,

Кожна мить – і та на двох одна.

Від кохання не втечеш на волю,

Доки не згориш у нім сповна.

 

Намагалась понести десь тіло…

Ну а душу? Душу не взяла.

Ти, мабуть, сказати так хотіла,

Що пройдеш повз мене…й не пройшла!

 

1993 рік, Дніпропетровськ

 

 

КАРА


“Найбільша кара – буть Поетом”,

Не пам’ятаю, хто сказав,

Чи Бог, чи хтось земний у злеті,

Але ту кару я спізнав.

 

Кохаю – мучусь, а кохаю,

Іду до тебе – не дійду.

Ось ти вже поруч, а не знаю –

На щастя то, чи на біду.

 

Як нерозгадана прикмета

Зійшла до мене ти з небес.

…Найбільше щастя – буть Поетом

У епіцентрі всіх чудес!

 

8.08.1993 р. Дніпропетровськ.

 

 

Я, ДІЙСНО, ДУМАВ: ТИ – СВЯТА

 

Я, дійсно, думав: ти – свята!

Яка дитяча сліпота!

Чи я не той, чи ти не та,

Та тільки в серці гіркота.

І все навколо – пустота,

Хоча в душі та ж чистота.

…Яка наївна простота –

Я знов подумав: ти – свята!

 

6-7.08.1993 р., Дніпропетровськ

 

 

 

КОМЕТОЮ – КРІЗЬ СЕРЦЕ!

 

Ти кометою пройшла крізь серце,

Розірвавши душу на шматки.

Обпаливши всього, що тепер це

Заживатиме іще роки.

 

Та як знову на моїй орбіті

Ти раптово з’явишся колись,

Я тебе тяжінням всього Світу

Причарую, ніжно клянучись!

 

Тільки б ще раз! І щоб в саме серце!

І не мимо лише, не дай Бог!

Я молюся, щоб в єдинім герці

Пісню про любов творить удвох.

 

1993 рік, Дніпропетровськ

 

 

КАЗКА РАНКУ

(Пісня)

 

Знов настояну на травах тишу

Розбудили щирі солов’ї.

Очерети, мріючи, колишуть

Казку ранку на листках своїх.

 

Перших променів цікавість ллється,

Де незаймана роса тремтить.

У чеканні дива серце б’ється,

Прагнучи ввібрати кожну мить.

 

Ти в цій казці, як магічна сила –

Навіть в кожнім порусі отав.

То ж навіщо так приворожила?

…Дійсно, я Богиню покохав!

 

 

ЯКЩО ВСІХ ЖІНОК…

 

Якщо всіх жінок, окрім тебе,

Сам Бог поєднає в одній,

Скажу все одно я: ”Не треба

Такої красуні мені!”.

 

З великої букви – Людина –

З тобою, кохана, я став.

Ти, дійсно, моя половина,

Яку я так довго шукав.

 

І Богу скажу я: ”Не треба

Вже більше нікого мені!”,

Коли всіх жінок, окрім тебе,

Він знов поєднає в одній.

 

3-4.08.1992 р., Місхор.

 

 

Я ВСЬОГО СЕБЕ ТОБІ ВІДДАВ

Коханих ні з ким не порівнюють – їм немає ціни.

(Із слів моєї мами)

 

Ми з тобою стрілись випадково,

А чи компас серця підказав,

Та уже із першого півслова

Я всього себе тобі віддав.

 

Дивувався довго ще із себе

І доскіпувавсь на всі лади:

«Ну чому усе, чим жив до тебе,

Розплилось туманом назавжди?»

 

1986 р. – 18.08.1993 р., Дніпропетровськ

 

 

МИТЬ ПРОЗРІННЯ

 

“Поговори зі мною про що-небудь”, --

Сказала ти в чеканні щирих слів.

А я мовчу, бо слів якраз не треба –

Вони не скажуть все, що я хотів.

 

Послухай і збагни цю мить мовчання –

Говорить кожна клітка мого Я.

Не треба нам словесного признання,

Бо ясно й так: я – твій, а ти – моя.

 

Світи двох душ у Всесвіті зустрілись,

Розкрились і з’єднались, щоб любить.

…Тобі вже й слів моїх перехотілось –

Вони ніщо у цю прозріння мить!

 

Лютий – березень 1993 р.,

 Львів – Дніпропетровськ.

 

 

КОЛИ ОЗЕР ДЛЯ СЕРЦЯ МАЛО

 

Любов, як море, заштормить, бувало,

Погрожуючи вщент тебе розбить.

Коли озер моєму серцю мало,

То я готовий море підкорить!

 

Щоб пересохлими украй губами

Солоних капель зрозуміть ціну.

Не спинить ані шторм, ані цунамі,

Поки я не збагну всю таїну.

 

Я кидаюсь наосліп у стихію

І голову згубити не боюсь,

Бо знаю всю магічність слова-дії,

Коли в коханні палко так клянусь.

 

03.04.1986 р., Дніпропетровськ

 

 

БОГИНЯ

 

Твоїм ім’ям наповнений весь Всесвіт.

Твій образ – над Землею голубою

Я серцю вже зробив мільйон репресій,

Щоб знищить все, що з’єднує з тобою.

 

Я намагався інші еталони

Сприймати щиро, як свої святині.

Та то були мальовані ікони,

А ти лише одна – жива Богиня!

 

І скільки б серцю не робив репресій,

Я залишаюсь часткою твоєю.

…Коханням переповнений весь Всесвіт,

А в центрі ти – з відкритою душею!

 

1993 р., Дніпропетровськ.

 

 

НІЧ ПРИЗНАННЯ

 

Ніч признання – то ніч кохання.

Бог зробив нам небесний рай.

І сказав він мені на прощання:

“Ти навіки її покохай!

Це – Вона, задля кого дорогу

Ти нелегку пройти зумів”.

…І молився тобі я, як Богу,

Не жаліючи ніжних слів.

Клявся я, що на світі будеш

Найщасливішою із жінок,

Що ніколи цю ніч не забудеш…

А на ранок збагнув: я – Пророк!

Бо палали любов’ю очі,

Бились в ритмі однім серця.

Сталось диво тієї ночі –

В одне ціле злились ти і я!

 

26.07.1992 р., Місхор.

 

 

ІДУ В НЕВОЛЮ!

 

Рабом твоїм я хочу бути,

Щоб ти змогла мене збагнути

Й клітинку кожну мого тіла

(Хотіла б ти чи не хотіла),

І душу, зранену коханням,

Усе – тобі, мов на екрані.

Рішай, Богине, мою долю –

Я сам, свідомо, йду в неволю!

 

Липень-серпень 1992 року,

Місхор-Дніпропетровськ

 

 

СПОКУСНИЦЯ

(Пісня)

 

Як нікому, бажаю самотності

Чашу випити всю до кінця,

У найтяжчі хвилини гіркотності,

Щоб ніхто не сказав і слівця.

 

Приспів:

Ой, дівчино моя, ти – гарнюсінька!

Як збагнути тебе, підкажи.

Чарівна, ясноока спокусниця,

Серце зранене заворожи.

 

Після цього жадатиму зустрічі,

Щоб явитись раптово, як грім,

І упасти в обійми спокусничі

І душею, і тілом усім.

 

Приспів.

 

Запалавши від спраглого погляду,

Зацілую усю, як ніхто.

І залишусь в жагучім світогляді

Я єдиним, як Бог – не будь-хто!

 

Приспів.

 

 

ЖАДАНИЙ ПОЦІЛУНОК

 

Хочеш – я тебе поцілую

У нестерпно спокусливі губи?

Спалахну, загорюся, відчую

Всю красу довгожданої згуби.

 

Обніму я тебе без вагання

Так, щоб в ритмі серця шаленіли,

Ненасиття жагою кохання

Переповнило душу і тіло.

 

Помовчи. Не промов ані слова,

Лиш поглянь мені лагідно в очі.

Нехай ніч же оця загадкова

Буде нашою! Вічно! Ти хочеш?

 

18.02.2003 р., Дніпропетровськ

 

 

 

ПЕРЕСТУК

 

Так-тільки-так.

Так-тільки-так.

А чи так,

Чи не так –

Тільки в такт.

Тільки в такт.

Ой, не в такт!

Так-чи не так?

Тільки-так,

Тільки так!

Так-так-так.

Так-тільки-так,

Так-тільки-так!

Може так,

Чи не так,

Але в такт,

Але в такт!

Так-тільки-так!

Так-так-так...

 

1992 рік, Місхор – Дніпропетровськ.

 

 

 

НЕЗБАГНЕННА ТРОЯНДА

 

Троянда виросла, затиснута камінням,

Не те, що у розкішному саду,

Де розмаїття барв і сонячне проміння,

І вся краса в усіх там на виду.

 

А тут зיявилось диво – ще й на сірім фоні!

Ну хто його побачить хоч би раз?

Здолати треба ще шалені перепони,

Вона не рветься просто на показ.

 

Її збагне й оцінить лише та людина,

В якої серце ніжне і просте.

...Троянда аж тремтить, затиснута камінням,

І все ж вона росте, росте, росте!

 

3.10.2006р., Дніпропетровськ



Создан 11 янв 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником