К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

У ПОШУКАХ УНІКАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ

Передмова автора до книги "Унікальні люди Придніпров'я"



 

 

Задум підготувати таку книгу визрів давно. Ще у 1980 році я завів журнал «Цікаві люди», куди вносив імена та координати неординарних осіб. Працюючи фотокореспондентом, а потім заступником головного редактора Всеукраїнського транспортного тижневика «Придніпровська магістраль», часто бував у відрядженнях, звідки привозив не тільки зібрані матеріали, а й помітки для наступних нарисів – переважно про залізничників Дніпропетровської, Запорізької областей та Криму, хоча занотовував і про інших яскравих особистостей, насамперед, Придніпровського регіону.

При першій нагоді завжди цікавився у багатьох: «Яке у Вас хобі?» Часто у відповідь звучало: «Яке там хобі – робота, домашні справи, на інше немає часу». Мені було просто жаль таких – навіть «передовиків виробництва».

Як сьогодні пам’ятаю ось цей випадок. На станції Рокувата у Кривому Розі знімав черговий фоторепортаж. Там же відшукав залізничника, який власноруч сконструйованим приладом добував один із бджолиних продуктів і продавав його за кордон для фармацевтичної промисловості (на жаль, в Україні його товар не був затребуваний). Перед від’їздом поділився враженнями від здобутих матеріалів. Один із керівників здивувався: «Ми пліч-о-пліч працюємо багато років і нічого не знаємо, а Ви приїхали на пару годин і стільки цікавого знайшли!». У цьому епізоді, як у фокусі об’єктиву, сконцентрована суть навколишнього життя – треба уміти бачити його у всьому різноманітті і акцентуватися на найцікавішому.

Безумовно, не кожна людина має потяг чи хист, наприклад, до спорту, рибалки, полювання, художньої творчості, колекціонування, майстрування, винахідництва, раціоналізаторства та багато іншого, що виходить за межі її професійних обов’язків. І все ж, оправдання «немає часу», на моє глибоке переконання, це лише власноруч встановлений психологічний бар'єр для обмеження різнобічного розвитку особистості. У багатьох знаходиться час сходити «на пиво», відсипатися після зустрічі із «горілчаними братами», щодня просиджувати (а то й пролежувати) перед телевізором, постійно точити теревені на вулиці, по телефону тощо.

Вийшовши на заслужений відпочинок у кінці 2008-го року, одночасно із організацією і проведенням краєзнавчих експедицій, продовжував поповнювати список цікавих людей, обмеживши їх територіально – лише Придніпров'ям. Проте підняв вище планку: щоб герой був єдиним, першим, кращим тощо в області, або ж унікальним. Серед наших земляків знайшлися особистості, яким немає рівних навіть в Україні, Європі, світі!

Серед таких виявилося і чимало моїх друзів та знайомих. Нові ж імена дізнавався із ЗМІ, Інтернету, бесід із колегами, фахівцями різних напрямків, а також у тих же «фанатів» – список поповнювався за принципом ланцюгової реакції. Двічі – у 2011 і 2015 роках – звертався з офіційними листами від краєзнавчого товариства до керівників районів із пропозицією надати кандидатури (якщо є) для майбутньої книги. Чесно кажучи, чиновники або промовчали зовсім, або пропонували тих, хто не відповідає поставленим вимогам.

Проект не передбачав створення довідкового видання з усіх аспектів багатогранного життя, тому не враховані пропозиції, що виходили за його межі – інакше б робота продовжувалася ще багато років, а кінцевий результат сягнув би кілька томів. Не «пройшли конкурсу» і деякі кандидатури з означених тем, де виникали найменші сумніви щодо відповідності окресленим вимогам та з інших причин. Частина із передбачених, хто міг би посісти почесне місце у книзі, на жаль, в основному, через брак часу не потрапив сюди. Та не треба розчаровуватися – попереду ще будуть книги, як наші, так і інших авторів. Тож унікальних людей історія ніколи не забуде.

Книга складається із розділів: «Колекціонери», «Від колекції – до музею», «Майстри», «Диво-садиби», «Екстремали», «Окрилені Музою», «Особистостям немає ліку». В останній ввійшли особистості, які не потрапили у попередні розділи, а про них варто розповісти.

На жаль, із плану випали і люди, кого вже немає з нами. Серед них, наприклад, поліглот-аматор Бруно Аракелян, випускник Дніпропетровського металургійного інституту, який згодом захистив кандидатську дисертацію з проблем ядерної фізики. Інженер знав 21 мову! Крім рідної вірменської, бездоганно володів українською, яку почав вивчати лише у підлітковому віці – після переїзду батьків у Дніпропетровськ. Самотужки засвоїв німецьку, курдську, грузинську, турецьку, арабську, французьку, італійську, низку слов'янських, грецьку, навіть арамейську та інші, не кажучи вже про англійську, яку, вважав Бруно Михайлович, повинні знати всі цивілізовані люди як мову міжнародного спілкування. З цього приводу хотілося б нагадати відоме прислів’я: «Скільки мов ти знаєш, скільки разів ти – людина». Цю мудрість народну все життя пам’ятав виходець із Кавказу, який ще за два роки до розвалу радянської імперії стояв біля витоків відродження Товариства української мови «Просвіта» імені Тараса Шевченка та організації Руху у Дніпропетровську. Такій людині можуть позаздрити навіть лінгвісти!

Передчасно пішов із життя й унікальний майстер з техніки вишивки хрестиком Василь Кандела з обласного центру (уродженець с.Приют Магдалинівського району), який створив кілька десятків рушників із рослинними мотивами та тематичних. Чи не найбільшою цінністю його творчості стали портрети відомих вітчизняних діячів: лише Тарасу Шевченку присвячено більше двадцяти робіт і всі – різні! Доповнюють цю галерею зображення Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Гоголя, Олександра Довженка, Олени Теліги, Олеся Ольжича, Дмитра Яворницького, Олеся Гончара, В'ячеслава Чорновола, Івана Манжури, Степана Бандери та інших. Деякі з них він вишив по кілька – на подарунки. Свого часу Василь Демидович організовував численні виставки у містах та селах області, кілька разів – у Києві, про нього широко розповідали загальнодержавні, зарубіжні та місцеві ЗМІ.

На жаль, «випала з обойми» і молода дніпропетровська альпіністка Марія Хітрікова – єдина українська жінка, яка у 2011 році підкорила майже підряд (22 липня і 11 серпня) два восьмитисячники (8-кілометрові вершини) у Центральній Азії – Гашербрум ІІ і Хідден Пік. До неї за один сезон такого досягав лише один український альпініст Ігор Свергун із Харкова та й то із паузою в кілька місяців. Невдовзі після того Марія загинула на Північному Кавказі, спускаючись із Ельбруса.

І це – лише кілька із відомих ще за нашої пам'яті унікальних людей. Тож, згадавши і їх добрим словом, пропонуємо життєписи про тих, хто поруч з нами.

Серед героїв книги є люди добре відомі на Придніпров'ї і далеко за його межами. Багато ж і таких, кого знають лише у вузькому колі, навіть ті, хто і сам раніше не підозрював, що він є кращим, принаймні, в області. Та всіх їх об’єднують чіткі власноруч поставлені орієнтири у навколишньому світі, потяг до самовдосконалення і самоутвердження тощо. Правду кажуть, що у будь-якому таланті є лише п’ять відсотків іскри Божої, а все інше – копітка праця.

Нехай же унікальні люди Придніпров'я стануть багатьом читачам орієнтиром та сприятимуть внутрішньому поштовху для власного різнобічного розвитку. Щасти Вам!

 

Борис КОВТОНЮК,

голова правління Дніпропетровської обласної громадської організації «Краєзнавче товариство «Ріднокрай»



Создан 15 июн 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником