К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

КОСТЯНТИНІВ ГАЙ

Із книги Бориса КОВТОНЮКА "Унікальні люди Придніпров"я"(2017)



 

 

Костянтин САБАКАР за п’ятнадцять років власноруч озеленив великий пустир на околиці мікрорайону Зарічний у Кривому Розі і самотужки за ним доглядає.

 

Народився 17 квітня 1941 року в м.Маріуполь Донецької області. Там же у 1958-му закінчив СШ №43 і працював токарем на місцевому заводі «Тяжмаш». У 1960-1964 роках служив на Північному флоті. Потім трудився слюсарем-дизелістом на Маріупольському металургійному комбінаті і навчався на вечірньому відділенні індустріального технікуму, який закінчив із відзнакою. Із 1973 по 2001 роки працював начальником виробничої дільниці з ремонту двигунів на Криворізькому локомотиворемонтному заводі об'єднання «Металургтрансремонт». Відтоді – на заслуженому відпочинку.

 

Мікрорайон Зарічний – один із найкрасивіших і найчистіших у Кривому Розі. Відноситься він до так званих спальних, бо тут немає ніяких промислових підприємств – люди масово відправляються звідси на роботу в усі куточки міста автобусами, маршрутками, тролейбусами, підземним трамваєм та іншими видами транспорту, а потім повертаються назад. Початок забудови – вісімдесяті роки ХХ століття. Переважають висотні, в основному, дев'ятиповерхові будинки. Хоч усі вони, практично, зведені за стандартними проектами радянського періоду, але масив все одно має незабутнє «власне обличчя». Особливий колорит йому створює річка Саксагань, на лівому березі якої він знаходиться, із зеленою прибережною зоною. У цьому місці вона широка, а з правобережжям міста житломасив з’єднують міст і гребля штучного водосховища.

У кінці масиву перед зупинкою підземного трамваю «Електрозаводська», що здана в експлуатацію у 2000-му році, є мальовничий куточок – Костянтинів гай. Саме так назвали тутешні жителі окультурений колишній пустир, що зараз приваблює розмаїттям дерев. Як-не як, а ця, майже неродюча земля, прийняла до себе станом на весну 2016-го аж 1647 дерев! Саме таку кількість посадив, дбайливо виходив і самотужки доглядає за ними Костянтин Сабакар, мешканець будинку №53.

Вийшовши на заслужений відпочинок, Костянтин Андрійович не міг даремно гаяти час, безкінечно забиваючи «козла», чи точити безплідні теревені біля під'їзду. Не звик до такого. Його роботящі руки і невгамовне серце прагли якоїсь дії. Не раз, ідучи пустирем, що продувався вітрами з усіх сторін, відчував чимало негативу від залишених будівельниками ям, рівчаків, каміння, іншого твердого сміття, навіть мартенівського шлаку.

Ще працюючи на виробництві, Костянтин Сабакар не міг байдуже пройти мимо будь-якої неправильно чи не в тому місці залишеної речі – любив порядок і досконалість. Це відразу помітили і на Криворізькому локомотиворемонтному заводі, куди він приїхав у відрядження із Маріуполя в далекому 1973 році, щоб допомогти колегам освоїти ремонт нових двигунів тепловозів. Потрапив він у дружний і працелюбний колектив, де на той час ремонтували паровози, що вже відходили у минуле. Тож було поставлене завдання освоїти нову технологію – ремонт тепловозів ТГМ3.

Творча робота настільки захопила ентузіаста, що він на все життя залишився у Кривому Розі. «Переманили», – жартували колеги. Згодом його призначили старшим майстром дільниці з ремонту дизелів. З часом за участю Костянтина Андрійовича відкрили дільницю з виготовлення гумотехнічних виробів, що використовувалися не тільки для власних потреб, а й на інших підприємствах. Ним проведена значна робота і по введенню в дію відділення гальванічного покриття деталей. Коли у 1980-і роки забезпечення запасними частинами стало проблематичним, зайнялися відновленням деталей: гільз двигунів, колінчастих валів методом напилювання та шліфування, деталей турбокомпресора двигуна 6ЧР 21/21 та інших.

Для людини з такою хваткою внутрішня енергія шукала виходу назовні і вимагала продовження нових небуденних справ. До всього цього додалися й спомини про квітучу батьківську садибу на околиці Маріуполя, де у дитинстві босоніж бігав до моря. Тож пенсіонер вирішив біля своєї і сусідніх багатоповерхівок на пустирі створити зелений оазис.

Не довго роздумуючи, взяв лопату і відправився за місто шукати дикоростучі молоді деревця у заростях лісопосадок. До садово-городнього інвентаря довелося додати і… саморобний заступ. Без нього кам'янистий глиняний грунт важко піддавався копанню, а в окремих місцях доводилося пробивати ще й затверділі будівельні залишки. Щоб деревця краще приживалися, у ямки підсипав чорнозем і добре заливав водою. Благо, тоді неподалік були водопровідні крани.

Кожне деревце і кущик пенсіонер двічі на місяць поливав перші три роки, виняток інколи робить горіхам – в залежності від їх стану можна на рік менше. При озелененні намагався не потрапляти на проходження підземних комунікаційних мереж – він як «технар» добре розуміє, яку шкоду у майбутньому можуть нанести глибокі коріння.

Сусіди і знайомі, помітивши таку пристрасть, приносили саджанці навіть із дач. Спочатку садив їх по 200-300 щороку. Серед них – тополі п’яти видів, клени двох видів, берези, акація, липа, дубки, а також фруктові – горіхи, вишні, яблуні, груші, абрикоси, черешні тощо. Із кущів – калина і бузок. Була й горобина, але її… покрали.

«Усі деревця, практично, приживалися нормально, – розповідає ентузіаст. – Правда, близько десяти відсотків доводилося замінити новими – невігласи ламали, деякі витягували з корінням, а комунальники часто скошували разом із травою».

Були й такі, що насміхалися з дивака, мовляв, краще б дружині допомагав щось робити у квартирі чи зайнявся зароблянням грошей. В усякому випадку, не знайшлося нікого, щоб стати пліч-о-пліч. Але ж у цьому житті не все вимірюється грішми!

Живе Костянтин Андрійович скромно, нікого не турбує і ні в кого не просить ніякої допомоги, навіть не хоче обзаводитися мобільним телефоном. Щоби зустрітися з ним, довелося дочекатися біля будинку, коли за покликом серця він знову йтиме на «роботу».

Зараз пенсіонер вже майже не садить нових дерев і кущів – ніде. Весь колишній пустир перетворився у масштабний гай, що з кожним днем набирає сили, тягнучись до сонця. Правда, справ не поменшало: чимало часу доводиться витрачати на догляд за зеленим масивом, особливо навесні та восени.

Коли у 2008 році проходили збори з погодження будівництва поруч великого торгівельного комплексу, то жителі масиву висунули умову – зберегти зелені насадження. Це було зроблено.

Перший великий нарис із ілюстраціями про криворізького ентузіаста під назвою «Костянтинів гай» опублікувала в обласній газеті «Зоря» 7 листопада 2009 року прес-секретар ДОГО «Краєзнавче товариство «Ріднокрай» Людмила Ковтонюк. Зрідка була коротка інформація про нього і в міських ЗМІ.

Дуже високої думки про природолюба беззмінний голова оргкомітету щорічної, починаючи з 2006-го, акції міської газети «Червоний гірник» «Озеленимо і впорядкуємо рідне Криворіжжя» журналіст Микола Крамаренко. Коли масовий рух лише розгортався, хтось подзвонив у редакцію і сказав, що, мовляв, розповідаєте про тих, хто посадив кілька десятків дерев, а на Зарічному один чоловік – вже більше тисячі. Після обстеження озелененої площі Костянтину Андрійовичу в урочистій обстановці вручили грамоту від імені оргкомітету, невелику премію і безкоштовно передплатили газету «Червоний гірник» на наступне півріччя.

«У наших акціях беруть участь сотні представників та позаштатних авторів засобів масової інформації, тисячі інших небайдужих криворіжців. – розповідає Крамаренко. – А ось Сабакаря я добре запам’ятав – такі люди, дійсно, унікальні і залишають яскравий слід на землі, насамперед, своєю безкорисливістю».

… Колись, можливо, на цьому місці встановлять пам’ятний знак із написом «Костянтинів гай» та увіковічать ім'я того, ким він посаджений і дбайливо виплеканий.

 

P.S. На жаль, Костянтин Андрійович вже ніколи не прочитає цих рядків. У 2017 році його не стало на цьому світі. Залишилася пам"ять у вигляді великого гаю, що протягнувся від станції підземного трамваю "Електрозаводська" мимо будинків 57-58, 53 до 36-го. Гай треба взяти під догляд, можливо, найближчих трьох шкіл або в інший спосіб. Безумовно, важливо встановити й табличку біля виходу із станції з правого боку, щоб і наступні покоління знали про добро рук людських.



Создан 16 апр 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником