К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

В ГОСТЯХ У ЛЕГЕНДАРНОГО ГЕРОЯ




Завжди, коли спілкуєшся з ним, стаєш на щабель вище у життєвому просторі і сміливо рухаєшся вперед. Від нього віє мудрістю, якимось магічним спокоєм та впевненістю у незборимій силі українського духу. Він – герой моїх п'яти книг. Його ім'я добре відоме в Україні та діаспорі, насамперед, тим, хто настирливо трудиться у царині мистецького світу, шанувальникам українства, патріотичним політикам тощо.

Про нього у мене надруковані: оповідання «Пам'ятник» («Легенди Дібрівського лісу», 2003); фрагменти у нарисах «Дні, що сколихнули Україну» та «Дружні сходи» («Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра», 2013); нариси «Скульптор Володимир Небоженко» («Дібрівський ліс», 2013) і «Монументи не мовчать» («Унікальні люди Придніпров'я», 2017).

І ось вийшла моя дев'ята книга «Таємні дороги запорожців» – за підсумками експедицій 2009-2018 років водними степовими артеріями та їх берегами від Дніпра до Маріуполя, мною ж і організованих. У ній багато героїв – лише до іменного покажчика внесено 132 особи! Про когось сказано пару слів, про когось – детальніше. Коли ми, пройшовши на надувних човнах бродом на древньому Муравському шляху, потрапили до легендарного Дібрівського лісу, знаменитого не тільки козацькою історією, а й наймасовішим на планеті у ХХ столітті повстанським селянським рухом, особливо… махновськими скарбами, то тут відкрили ще чимало інформаційних новинок. Вони частково відображені у новій книзі, частково будуть використані в інших творах.

Щодо одного із героїв, про кого йде мова, там сказане так:

«А для скількох ще добре відомих і менш відомих митців Дібрівський ліс став життєдайним джерелом натхнення! Візьмемо для прикладу хоча б Володимира Небоженка – визнаного у мистецькому світі майстра скульптури. Найвищим його досягненням став найкращий на планеті пам’ятник молодому Тарасу, встановлений в обласному центрі біля академічного українського музично-драматичного театру, названого іменем Пророка. Саме за цю роботу Небоженко першим на Придніпров'ї серед скульпторів отримав високе звання «Народний художник України».

У шкільному віці Небоженко проживав у районному центрі Покровське, куди мама з чотирма дітьми переїхала із хутора Преображенка сусіднього Васильківського району навесні 1953 року до рідні. Батька ж Володимир взагалі не пам’ятає, бо народився за півтора місяці до війни, а Павло Олександрович пішов на фронт і невдовзі загинув.

Коли Володя вперше потрапив до справжнього лісу – Дібрівського, він був вражений його красою і не міг намилуватися вічнозеленими соснами. А ще – наймогутніший лісовий красень! Правда, назву його – Дуб Смерті – не зовсім сприймало вразливе дитяче серце.

Разом із ровесниками, найчастіше із Віктором Болюрою, сином головного лікаря районної лікарні, він не раз лазив із однієї величезної гілки на іншу, а дуб дарував дітям свою енергію і сповнював снагою до пізнання світу. Думалося тоді, що він – вічний і ніколи не припинить свого існування. Із його висоти відкривалася навколишня панорама. О, як Володя заздрив тим, хто живе у цьому чарівному лісовому царстві! Куди не глянь – всюди живописні картини, як на кращих полотнах художників-пейзажистів. А як виспівують соловейки! Та головне – розмаїття квітів, кущів, дерев, що чарувало серце цілою гамою кольорів.

Володимир вже тоді розумівся на нюансах відображення навколишньої дійсності, бо майже відразу після переїзду до Покровського потрапив на навчання до чи не першої на Придніпров'ї студії образотворчого мистецтва.

І у зрілому віці Володимир Павлович не раз бував у Дібрівському лісі, місцевих музеї, школі, лісництві. Та все ж дитячі враження – найяскравіші, бо вони сприяли знайти ту, єдину, стежину, що вивела на твердий, лише йому окреслений життєвий шлях».

Безумовно, детальніше про Небоженка я писав в інших, насамперед, в «Пам'ятнику» та «Монументи не мовчать», творах. Тут же йде розповідь лише про перебування у Дібрівському лісі, що знаходиться на «Запасному шляху «із варягів у греки», або Таємних дорогах запорозьких козаків» (за назвою першої нашої експедиції).

Багато масових заходів у Дніпрі розпочинаються біля пам'ятників Володимира Небоженка. Найголовніші із них: дні народження і перепоховання Тараса Шевченка, Незалежності України тощо – біля молодого Тараса, а поруч із монументом людині, яка свого часу влила життєдайну силу у бурхливий розвиток нинішнього обласного центру, Олександру Полю – щорічне свято міста у другі вихідні вересня. Так що там ми ще раз зустрінемося із почесним громадянином Дніпра Володимиром Небоженком.

Сьогодні ж разом із дружиною Людмилою, співавтором ілюстрацій до «Таємних доріг запорожців», вирішили завітати до творчої майстерні мого земляка, щоби подарувати чергову книгу. З приводу цього: з моєї легкої руки ще на початку нинішнього століття та за активної підтримки Володимира Павловича у Дніпрі засноване земляцтво «Покровчани». Воно об'єднало відомих вихідців із Покровського району, хто проживає в обласному центрі. Тут і вчені, і керівники солідних колективів, митці різних напрямків, військові тощо. Одних лише журналістів назбирався цілий десяток! Здійснювали і «груповий десант» на рідну Покровщину, де нас зустрічали з хлібом-сіллю, бували в районному та Великомихайлівському музеях, школі тощо. І, звичайно ж, у Дібрівському лісі.

Із земляками зустрічаємось і в широкому колі, і вузькому, хоча підтримуємо один з одним зв'язки. Головне – ми знаємо хто є хто. І що серед нас є така людина, як Володимир Небоженко, можемо лише гордитися.



Создан 06 сен 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником