К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

ГОТОВИЙ ПОМІНЯТИ КОРОВУ НА… ГАРМОНЬ!

(публікується за підготовленим до друку другим виданням книги "Унікальні люди Придніпров"я")



Віктор ГАЛЧАНСЬКИЙ із Гаврилівки Покровського району – організатор всеукраїнських фестивалів гармоністів у сільській глибинці.

 

Народився 23 квітня 1938 року у Запоріжжі. У 1955 році закінчив Великомихайлівську середню школу у Покровському районі на Дніпропетровщині. Працював трактористом і шофером у місцевому колгоспі «Росія». Із 1958 по 1961 роки служив в армії, а потім поїхав на освоєння цілини – у Казахстан. У 1966 році закінчив Нікопольський технікум механізації сільського господарства за спеціальністю технік-механік, після чого до 1974-го працював інженером з експлуатації машинно-тракторної станції в колгоспі «Росія». Відтоді змінив місце проживання, переїхавши у село Гаврилівка, де трудився у колгоспі «Зоря комунізму» інженером із механізації тваринницьких ферм. Без відриву від виробництва у 1980 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, отримавши спеціальність інженера-механіка. Із 1998-го – на заслуженому відпочинку. Заслужений гармоніст України (2017). 

Якось бабуся повезла Віктора з двома молодшими сестричками – Галею та Зіною до Запоріжжя, щоби скупитися перед навчальними роком. Коли зайшли до великого магазину, хлопець побачив гармошку «Україна» і відразу напався на стареньку: «Купіть!» Химка Микитівна не устояла перед настирливим проханням – сама любила співати, ще й мала такий голос, що аж каганці тухли! Правда, окрім гармоні та картуза внуку більше нічого не дісталося та й дівчаткам на нові плаття грошей не вистачило – хіба що на сумочки під зошити.

Ох і перепало тоді Вітькові на горіхи від матері! Поступово вдовине серце відійшло: син у батька вдався – той теж був нерозлучним із гармонією. Клята війна лише не дала радуватися життю.

Невдовзі стара Гарбузиха поповнила родинний бюджет й оділа в обнови внучат – наткала доріжок на домашньому верстаку та й поїхала у черговий раз торгувати до міста. У такий спосіб Химка Микитівна завжди мала свіжу копійку. А що купила гармошку Віті, ні разу не пожалкувала – внук оправдав себе віртуозною грою на її подарунку.

Освоювати новий інструмент Віктор відразу подався до вчителя музики Підгаврилівської семирічної (згодом – восьмирічної) школи І.О.Сизона. Перед цим у хлопця була старенька гармошка, що трималася на чесному слові. Через пару років він уже грав і на сільських весіллях. Коли співпадали по два в один день, Іван Олексійович говорив: «Візьміть Вітька, мого учня». Свої обов’язки хлопець виконував сумлінно, хоч і безплатно. Без команди гармоніста ніхто не мав права навіть сісти за стіл. Окрім того, він ще й тамадував! Одним словом, школяр змолоду був у центрі уваги односельців. Відтоді став активним учасником художньої самодіяльності при Підгаврилівському сільському Будинку культури.

У 1974-му разом із сім'єю Віктор Павлович перебрався жити у сусіднє село Гаврилівку. Уже наступного року там дебютував із сімейним ансамблем троїстих музик разом із двома синами – восьмирічним Юрком та п’ятирічним Славком. Поступово хлопці виростали, одружувалися, тож до сімейного колективу приєдналися внучата Владик і Оленка. Безумовно, продовжують грати і дорослі – Юрина дружина Ліна, сестра Галина та її чоловік Василь Чопенко. Одним словом, гурт «Троїсті музики сім'ї Галчанських» уже не раз проходив підтвердження на звання народного. Троїсті музики – це три інструменти, а учасників може бути багато.

Поштовхом до масових проведень музичних свят стало створення у 1993 році Асоціації гармоністів України. Її президентом два десятиліття був ентузіаст із Маріуполя Василь Бугаєв, 1933 року народження. Він ще в 1989 році створив у приморському місті ансамбль гармоністів, а згодом у Донецьку організував Всеукраїнське свято гармоністів. Потім – цілий ряд інших заходів та нелегкий шлях пошуків місця проведення щорічних Всеукраїнських фестивалів «Грай, гармонь!», доки з 2010 року вони не отримали постійної «прописки» у Коростені на Житомирщині. Варто зауважити, що під такою назвою проводять фестивалі і міжнародні, й регіональні, і навіть місцеві – обласні, районні тощо, а інколи й назви змінюють, а суть залишається тією ж.

Побував аматор із Гаврилівки двічі і на сцені столичного Палацу культури «Україна»: перший раз брав участь у фестивалі «Таланти твої, Україно» разом із синами Юрієм та В'ячеславом, а другий – на Міжнародному фестивалі «Грай, гармонь!», організованим депутатом Верховної Ради Аркадієм Корнацьким. Вручаючи йому і дев'ятирічному внуку Владиславу (правда, пліч-о-пліч виступала ще й п’ятирічна внучка Оленка) по гармонії ручного виробництва, Аркадій Олексійович поцікавився у діда: «Якби Вам давали корову і гармоніку – щоб Ви взяли?» «Звичайно, гармошку!», – відповів не моргнувши й оком. «Так корова ж коштує у двадцять раз дорожче!», – здивувався депутат. «Гармошку!», – підтвердив Галчанський.

Маючи чималий досвід виступів на різних сценах: у Донецьку, Первомайську Миколаївської, Маріуполі Донецької, Кременчуці Полтавської областей, у тому ж Коростені та в інших містах, Віктор Павлович у 2010 році вирішив провести у своєму селі музичний фестиваль «Чарівні мелодії гармоні», хоча за традицією його багато хто називав «Грай, гармонь!» Подумалось: «Інші проводять, а ми що гірші?» Така думка чітко оформилася в процесі обговорення, насамперед, із колегами по духу – Федором Сергієнком та Василем Чопенком, які теж не раз брали участь у подібних заходах.

До Гаврилівки тоді приїхали 37 кращих гармоністів з усієї України, а також Білорусі та Молдови. Сільський фестиваль, практично, став Міжнародним. Усі наступні, правда, були Всеукраїнськими.

Особливо пам'ятним став 2013 рік, коли разом із кількома десятками прибулими та місцевими гармоністами Гаврилівка відзначала аж три ювілеї: 90-річчя утворення Покровського району, 230-річчя появи першої гармошки і 75 років народження організатора фестивалю. На жаль, наступного року в Україну прийшла біда – Росія анексувала Крим і розпочала агресивні дії на Донбасі. Оскільки місце проведення заходу знаходиться за кілька кілометрів від межі з Донецькою областю, то і тут, і по всьому району були виставлені блок-пости, де чергувала й місцева самооборона. Тож було не до музики.

Вже у 2015-му ситуація дещо змінилася і лінія «фронту» була «законсервована» на території, віддаленій від Гаврилівки. Вирішено відновити започатковану традицію. Після часткової зміни апарату керівництва району Віктору Галчанському запропонували не проводити черговий фестиваль у Гаврилівці, а перенести до районного Будинку культури – щоб побільше людей познайомилось із майстерністю гармоністів. Цю ініціативу підтримав генеральний директор місцевого ТОВ «Зоря» Анатолій Пучка, який і раніше брав на свої плечі основні фінансові витрати по проведенню попередніх фестивалів. Був створений оргкомітет, який очолив заступник генерального директора «Зорі» з комерційних питань Геннадій Зінченко.

Родзинкою музичного свята у Покровському, безумовно, стала колекція гармошок Галчанського – як сучасних, так і раритетних, навіть саморобних. Найстаріша з них – виготовлена відомою німецькою компанією Hohner у 1931 році.

Третього жовтня на черговий фестиваль прибули десятки учасників з усіх регіонів України. Їх після виступів гостинно пригощали у ресторані поруч із трасою Донецьк-Запоріжжя. Він хоч і не має офіційної назви, але багатьом відомий як «Гаврило Блакитний». Чому так? Відомо, що Гаврилівка знаходиться на території колишнього Війська Запорозького Низового, тут поруч із Муравським шляхом для контролю ще в 1696 році на берегах річки Кам'янка з'явилися кілька козацьких зимівників. У 1768-1769 роках всі вони були знищені татарами. І все ж, навесні 1770-го запорожці на чолі із відставним старшиною Гаврилом Блакитним знову поселилися там і несли охоронно-розвідувальну службу. Після зруйнування Запорозької Січі на базі зимівника Гаврилів Кут засновано державну військову слободу, а осадчим призначено Блакитного і назвали його іменем. Тож козацький дух відчувається і сьогодні, хоч у 1932-1933 роках багатьох жителів комуністична влада виморила голодом, занісши Гаврилівку на «чорну дошку». Якщо у 1910 році у селі проживало сім тисяч людей, то зараз – близько двох.

У числі найактивніших учасників фестивалів гармоністів, безумовно, значиться родина Галчанських. Серед односельців також – Микола Шевченко, Олексій Іванов, Федір Сергієнко, Андрій Шишкін, Іван Лозяний, Сергій Пусь. Варто назвати й ентузіастів з інших куточків Придніпров'я: Петро Ярема із Вільногірська; дніпропетровці Яків Полюхович, Василь Ткачов та Олександр Журавльов; із райцентру Покровське Микола Куліков, Михайло Кісенко, В'ячеслав Паланчук, Василь Батир, Дмитро Покотило; Віктор Жорновцов із Просяного та Сергій Чучук із Великомихайлівки, що теж на Покровщині; із села Іванівка Межівського району – Федір Рябущиць та Поліна Швець. До речі, вона на останній фестиваль прибула разом із сином та братом, які зараз проживають у Миколаєві. Усі – добре знайомі Віктора Павловича.

Галчанський запросив до Гаврилівки і нового президента Асоціації гармоністів України Олега Мічуріна, якого обрали на цей пост після відходу Василя Бугаєва на вічний спочинок. Вечеряли у сільському ресторані. Саме там Мічурін сказав: «Де б я не був на музичних фестивалях – і в Коростені, і в Києві, і в багатьох інших містах, але такої злагодженої роботи і шанобливого прийому, як тут, ніде не бачив». Олегу Вікторовичу дуже сподобалася молода офіціантка Леся, тож він їй усю ніч співав пісні, а вранці запропонував руку і серце. Невдовзі повінчалися. Тепер проживають у столиці. От що таке чарівні мелодії гармоні!

Звідки ж витоки цього популярного інструменту? Виявляється, гармонь у її сучасному вигляді сконструював чеський органний майстер Франтішек Киршник і продемонстрував її вперше в 1783 році у Санкт-Петербурзі. Зараз інструмент має чимало різновидів і навіть назв (у багатьох народів – свої). Губну ж гармошку винайшов і зареєстрував перший європейський патент на неї юний німецький майстер-годинникар Християн Фрідріх Людвіг Бушман у 1821 році. Починаючи з кінця ХІХ століття гармошки почали виготовляти і на фабриках в Україні.

Галчанський часто виступає разом із своїм другом колишнім головою місцевого колгоспу «Зоря комунізму» Віктором Сердюком, 1935 року народження, який має стаж керівника господарства понад три десятиліття і свого часу був депутатом Верховної Ради України. Товариші радують присутніх не тільки на місцевій сцені. Пару років тому вони поїхали попити «Нафтусю» до Трускавця. Зрозуміло, Віктор Павлович прихопив і гармошку – а як же без неї! У санаторію «Шахтар» влаштовували такі концерти, що їх не хотіли відпускати і після того, як строк путівок закінчився – навіть довірили ключі від Будинку культури. Павлович грає, Іванович співає, а як заведуть в один голос, то після кожного номера від оплесків аж штукатурка із стелі сиплеться. Народні пісні й естрадні, гуморески, пародії, запальні танці перетворювали присутніх в єдиний організм, що був причарований магією звуків. За кілька днів слава про них покотилася по всьому курорту. Тож таланти із Придніпров'я почали запрошувати для виступів навіть у сусідні санаторії. Запальні мелодії відпочиваючих прийшлися до душі й медперсоналу. Доходило до смішного, коли масажистки відмовлялися просто так розпочинати процедури – тільки під гіпнотично-чарівні звуки гармошки!

З ними був ще один земляк – Микола Костюченко, який зараз проживає у селі Великомихайлівка того ж району. Микола Іларіонович – великий мастак на різні, веселі аж до сліз, оповідки, найчастіше – власного «виробництва». А які задушевні вірші пише! Одним словом, сформувалася бойова культбригада, яка забила ще один міцний цвях у непорушну єдність українського народу – незалежно від того, хто зі Сходу, хто із Заходу.

У Привовчанському краї давно вже утвердилася думка: «Уміють гаврилівці гуляти весілля». А як же не вміти, коли є такі надійні хранителі українських традицій і звичаїв! Та й не тільки весілля – іменини, проводи в армію, народні гуляння та інші свята. Тут не втрачено дух загального оптимізму і життєрадісності за будь-яких умов. Тож нація, яка має такі потужні генератори, житиме вічно! І свої міцні цеглини у її організм щоденно вкладає Віктор Галчанський.

У місцевій середній школі після виходу на заслужений відпочинок музикант керує ансамблем народних інструментів від Покровського районного виробничо-творчого центру дітей та юнацтва. Свого часу починав навчально-виховну роботу у дитсадку на прохання тодішньої завідуючої Світлани Костюченко, нині профспілкового лідера ТОВ «Зоря», а коли дітки підросли, разом із ними пенсіонер «пішов до школи». Віктора Павловича почав створювати там музей гармонії (вже є понад три десятки) та народних інструментів.

Віктор Галчанський бажаний гість у будь-якій компанії. Йому не треба спеціально готуватися до виступів – на всі випадки життя має невичерпний репертуар. Уявити його без гармошки – неможливо. Навіть виїжджаючи автомобілем на сільгоспроботи в поле, завжди тримає в багажнику один-два із своїх улюблених інструментів. Побути поруч із Майстром багато хто має за честь. Тому і приїжджають на Покровщину навіть із найвіддаленіших куточків України. Споріднені душі завжди б’ються в одному ритмі.

… У травні 2018 року з нагоди 80-річчя Галчанського у Гаврилівці відбувся черговий незабутній фестиваль, а попереду, сподіватимемось, буде ще не один подібний.

 

 



Создан 01 дек 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником