К О З А Ц Ь К А М У З А Бориса КОВТОНЮКА

ЧОМУ ЗРАДИЛА ПРИСЯЗІ 25-а ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНА БРИГАДА СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ЗСУ

Від кого чекати наступного удару в спину?



 

 


Первинна інформація про те, що 25-а Дніпропетровська повітряно-десантна бригада сухопутних військ ЗС України зрадила присязі і перейшла на бік донецьких сепаратистів, стала резонансною. Тим більше, що це прозвучало на засіданні Верховної Ради 17 квітня із вуст самого її голови Олександра Турчинова. Тут же був винесений і вердикт – бригаду розформувати, командира – під суд!

Потім в Інтернеті з'явилося немало суперечливої інформації (навіть відео і фото) про ці події в Краматорську і на його околицях. Не вдаючись у детальний аналіз, хочеться акцентувати увагу на основному. Зокрема, командуючий бригадою полковник Олександр Швець віддав наказ десантникам роззброїтись і не чинити опір. Він аргументував це нібито тим, що виступає «гарантом незастосування зброї проти місцевих жителів, яких озброєні екстремісти використовують як живий щит». Що з того вийшло, вже відомо.

Можливо, я б ніколи не взявся писати ці рядки про один із фрагментів протистояння між сепаратистами і представниками (тим більше військовими!) держави, якби не одна «маленька» деталь. На одному із антимайданів біля Дніпропетровського театру опери та балету 23 березня нинішнього року проросійським активістом оприлюднено, що у 25-й повітряно-десантній бригаді у них є «свої люди», які гарантують, що «з Росією воювати не будуть!». Нагадаю, що цей захід проводили комуністи, «Русский блок», «Русское единство», «Национальное освободительное движение» (НОД), яке очолює депутат Держдуми РФ Євген Федоров. Вони горою стояли за регіонала Олега Царьова і закликали підтримати його на президентських перегонах. Цю інформацію необхідно скрупульозно проаналізувати Генпрокуратурі, СБУ, МО та іншим причетним до державотворення структурам і думати не тільки про винесення вироку одній-двом особам, а й виявити широку мережу агентів РФ, антидержавників із «п’ятої колони».

До останнього часу ми, у переважній більшості, чомусь не думали, що Росія розпочне проти України війну. І раптом «брат» перетворився у ворога №1. Хоча, по правді, він таким і був впродовж кількох століть у відношенні до українців – починаючи від Московії. Потім загарбницька ідеологія стала основною і в Російській імперії, перекочувала в СРСР і не зникла у сьогоднішній РФ.

Росія завжди була хижаком. І кожен її представник, хто прибував на терени України, знав, що він – колонізатор. Активний чи пасивний – це вже інше питання, але кожен виконував покладену на нього місію. Старше покоління добре пам’ятає, що за радянських часів була тенденція на відповідальні пости в Україні в усіх сферах ставити переважно росіян, яких масово, навіть ешелонами, направляли на українські землі. Коли в період розпаду СРСР я про це опублікував у газеті, на мене того ж дня ледве не з кулаками накинувся один високопоставлений чиновник. На запитання, чи може я неправду написав, росіянин зло прошипів: «Правду, але… для чого ти таке написав!». За його логікою, українці і надалі повинні бути підневільними.

За роки формальної Незалежності України запущений інший вірус – «прихватизація» всенародного добра, що призвів до «дикого капіталізму», із закріпленням в Основному Законі про недоторканість приватної власності. Зосередження великих капіталів у купки грабіжників, казнокрадів та інших злочинців і хитромудрих обманщиків продовжує затискати чергову удавку на шиї українського народу. Прірва у достатках переважної більшості народу і тими, хто ними керує (напряму чи з-за куліс), дійшла до небезпечної межі. Вибухнув Майдан. Далеко не всі стояли там за ЄС. Вони хотіли і хочуть гідного життя. Кожен це розуміє по-своєму. Путінська ж агресія різко сколихнула маятник у бік зближення з Європою, а не з Росією.

А тепер знову повернемося до військових. Там служить багато відданих нашій Батьківщині, незалежно від національності. Останні ж роки, особливо коли міністром оборони України був громадянин Росії (!), зроблено максимально, щоб розвалити наші Збройні Сили, у тому числі ідеологічно. Чи розглядалася Росія як вірогідний противник? На це і відповідати смішно, бо навіть СБУ при Януковичу не проводила роботу щодо агресивного сусіда.

Як діяти треба було у ситуації, що різко змінилася, людям із зброєю? Згідно Статуту і присязі. Та треба пам’ятати, що у всіх цих структурах є чітка субординація, тож підлеглі виконують накази командирів. Ось тут і виникло чимало проблем. Далеко не всі командири виявилися чесними і патріотами своєї держави та спокусилися на різні приманки.

Нинішня українська влада отримала у спадок від попередньої цілий букет проблем – економічних, військових, духовних та інших. Переважна більшість громадян України з розумінням ставиться до реальної картини. У той же час українці не хочуть миритися з тим, щоб ці складнощі лягали лише на плечі трудового народу, не зачепивши багатіїв. Тому попереду, очевидно, ще багато непередбачених катаклізмів.

І наостанок: армія, міліція та ряд інших структур – поза політикою. Хоча це, в основному, на словах. Пам'ятаєте класичне: «Жити у суспільстві і бути незалежним від нього – неможливо». Свого часу нас, курсантів-спецпропагандистів, готували до можливої війни із «вірогідним противником». У моїй групі, наприклад, такими противниками були США і Великобританія. Ми вивчали не тільки прийоми спецпропаганди, а й структуру їхніх військ, техніку, тактику, не говорячи вже про політичний устрій, економіку, історію, культуру, мову та багато інших важливих нюансів. Чому ж сьогодні всього цього немає в українській армії? Навчають лише тактиці бою, але з ким? Якщо солдати, не кажучи вже про командирів, ідейно не загартовані (вони ж – не роботи), то що можна чекати від них? Є над чим подумати.

Борис КОВТОНЮК

м.Дніпропетровськ



Создан 18 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником